Як ви думаєте, що змушує чоловіка повертатися, якщо він одного разу вирішив піти? Ні, не раптове почуття кохання. Відповідь набагато банальніша і зовсім не романтична: почуття комфорту.
Жінка дозволяє користуватися нею і гратися її почуттями.
Ви коли-небудь чули скарги, мовляв, чоловік не тримає, але й не відпускає?
Сьогодні він легко розірве ваші стосунки, а завтра повернеться, як ні в чому не бувало, бо знає, що його пробачать. Замкнуте коло.
Жінка сподівається, що такий чоловік кохає її. У неї є надія, що саме зараз все зміниться. Можливо, він нарешті щось усвідомив і цього разу повернувся назавжди. Наївні ілюзії.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Як ви думаєте, чому чоловік дозволяє собі так поводитися?
Не тому, що любить, а тому, що йому так зручно.
Він знає, що жінка пробачить йому. Знає, що вона знову прийме його. Знає, що вона кохає. А він? Він ні. Якби у нього були почуття, то він би не намагався зробити боляче своїй другій половинці.
Не варто марно сподіватися, що це зміниться. Краще одразу зняти рожеві окуляри і подивитися правді в очі. Усім хочеться чарівної казки та взаємної любові, але не кожен може гідно оцінити свою обраницю, тому не варто витрачати свій час на таких чоловіків.
Досить терпіти таке ставлення. Не дозволяйте нехтувати собою і гратися вашими почуттями. Годі чекати і бути “зручними” для чоловіків.
Знайте собі ціну. Ви гідні кращого і більшого! Повірте, що така людина обов’язково з’явиться у вашому житті.
Однак спочатку потрібно звільнити для неї місце. Позбудьтеся колишнього тягаря. Закрийте двері в минуле і впевнено зазирніть в майбутнє.
А що ви думаєте з цього приводу?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
