Катя з самого ранку готувалася до святкування свого ювілею. Цей день вона планувала провести в колі найрідніших людей, тому запросила своїх синів з невістками і про зятя не забула.
Нещодавно жінка поховала свого чоловіка Степана, з яким прожила 40 років в шлюбі. Разом вони виховали трьох дітей. Остап та Матвій жили в сусідньому селі. Вони були роботящими хлопцями. В обох були власні сім’ї, з якими Катерина нормально ладнала, хоча спілкувалися вони не часто.
Її дочка, Галина, залишилася жити з матір’ю. Хоча жінка ніколи не сподівалася допомоги від Галі. Вона була проблемною дитиною і дуже егоїстичною. Всяке бувало, але найбільше Галина вразила батьків, коли заявила про своє одруження з Іваном.
Він був хорошим хлопцем, але бідним. Чоловік виріс в інтернаті і був круглим сиротою. Катерина не могла зрозуміти вибору дочки, адже в неї було багато гідних залицяльників.
Однак жінці нічого не лишалося, окрім як прийняти вибір Галини. Вона оплатила молодятам весілля, а згодом прийняла Івана як власного сина. І не дивно, адже хлопець у всьому допомагав і ніколи ні в чому не відмовляв. І Степанові була радість, адже з Іваном робота почала робитися вдвічі легше і швидше.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У пари народилося двоє дітей. Згодом Галина сказала, що грошей не вистачає, тому вона їде на заробітки в Польщу. Іван не став перечити. Перший час жінка відправляла свою зарплатню додому, але згодом перестала це робити.
Катерина почала хвилюватися тоді, коли дочка не приїхала додому на Великодні свята. Вона переконувала, що її не відпускають з роботи, але уже всі в селі знали правду: Галина має іншого чоловіка. Спочатку дочка не визнавала цього, але згодом покаялася матері і сказала, що йде від Івана. Натомість пообіцяла, що дітям буде допомагати.
Галя хотіла, щоб мати вигнала її колишнього чоловіка, але Катерина не наважилася залишити сироту на дворі. Іван залишився жити у домі тещі, а після смерті її чоловіка перейняв усі його обов’язки по господарству.
Так промайнуло 7 років. У Галини з’явилася ще одна дитина. Вона увесь час сиділа в Польщі і рідко навідувалася до матері. Жінка лише раділа, що отримала такого чудового зятя.
За святковим столом старший син Остап виголосив тост і додав, що пора визначитися із заповітом. Поки матір живе може по заслугах розподілити своє майно, а це і будинок, і город, й інші речі.
Хоча Катерина не очікувала, що ця розмова настане так швидко, але вона давно прийняла рішення. Жінка сказала, що все залишає Іванові, своєму зятеві. Зараз він для неї єдина опора. Потім все перейде його дітям, її онукам. Це обурило Марка та Остапа, які образилися на матір і поїхали додому.
Катерина справді не розуміла, в чому справа. Адже сини добре влаштовані і все мають, а сирота Іван потребує допомоги. Зрештою зараз лише він дбає про жінку, а її рідня зовсім забула про неї…
Чи погоджуєтеся ви з рішенням жінки?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
