Вже зараз перестань згадувати моменти пов’язані з ним, адже твоє теперішнє може бути значно кращим!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Повір, я знаю що це таке. Я була у твоїй шкірі! Знаю усе те, що зараз на твоїй душі та те, що у думках. Дай вгадаю, ти зараз почуваєшся знищеною, чи не так?
Ти доклала максимум, віддала усю себе, а він не оцінив, або навіть зробив тобі дуже боляче і просто кинув!
Зараз, тобі важко керувати своїми спогадами, адже вони постійно літають у твоїй голові, навіть не дають нормально заснути. Та що тут приховувати, ти й сама не проти згадувати усі ті моменти.
Досі не можеш зрозуміти чому так сталося і за що тобі це. Ти вірила прекрасне продовження, а він просто пішов.
Мабуть, не рідко згадуєш ваш перший поцілунок, або перші подаровані квіти, теплі слова та ніжні обійми. Здавалося, що ти на 7 небі від щастя. А цю щиру розмову серед ночі, коли ви були, мов ті два оголені аркуші. Приємно, гріє, але навіщо це згадувати?
Ти тільки плачеш і проводиш безсонні ночі, псуєш своє здоров’я. Задля чого?
Чомусь, ти рідко згадуєш той момент, коли він сам прийшов о третій ночі до твоєї квартири, аби зізнатися, що не любить тебе і вже давно зраджує з іншою. А те, як він підіймав на тебе голос і руку? Страждала від його гульні, від постійних походеньок до бару з друзями.
Та це все пробачалося і перекривалося вашою любов’ю!
Любов така сильна, що може навіть дозволити нам закрити очі на такі вчинки наших партнерів?
Любов змушує приховувати синці не тільки на тілі, але і шрами та глибокі різані рани на душі.
Чомусь, жінки переважно завжди забувають все погане і тримають в пам’яті тільки хороше і з цим важко щось вдіяти, бо почуття задурманюють наш розум.
Тепер подумай над тим, що той чоловік за яким ти так вбиваєшся зараз обіймає іншу, дарує квіти, водить у ресторани та запрошує на прогулянки в парку.
Приємно? Він просто робить все те саме, що і з тобою, але з іншою, чужою жінкою.
Тому, припини негайно думати про нього!
Знай, що ми можемо увійти в інші двері тільки тоді, коли закриємо минулі!
Ти обов’язково матимеш чоловіка, який подарує тобі всього себе та леліятиме твої почуття. Тільки ж довірся долі та будь відкритою до знайомств, вражень та нових пригод.
Звісно, не все так просто зробити відразу. Почни з найменшого – зроби порядок у своїй голові, викинь усе, що вас пов’язує та нарешті видали переписку з ним!
Навіть не думай писати йому чи телефонувати. Він не твій і більше не буде твоїм, бо ти варта кращого!
Ти сильна і в тебе вірю!
А як ви очищаєте свою пам’ять?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
