Притча про кохання і розлуку

Я хочу поділитися з вами мудрою притчею про кохання і розлуку, яку почула ще в дитинстві.

На краю поля стояли Любов і Розлука. Вони побачили, як молода пара обіймалася в жнивах. Любов не могла намилуватися. Тоді Розлука сказала їй: “Б’ємось об заклад, що я розлучу їх?”.

Любов подумала і каже: “Давай! Лише дай-но, я один раз до них підійду, а потім ти можеш братися за них скільки хочеш”. Розлука кивнула головою ствердно.

Тоді любов підійшла до молодої пари та взяла з кожного серця по ниточці, зав’язала їх в одну і пішла. Коли поверталася, сказала Розлуці : “Я все зробила, тепер можеш ти”.

Розлука запідозрила неладне і відповіла: “Ні, Любове. Знаю я твої вивідки. Я підійду пізніше, коли твої чари спадуть”.

Минуло пару років. Розлука згадала про свою давню суперечку і вирішила навідатися в гості до молодої пари. У них вже був свій куточок. Розлука глянула у віконце ому, а там мама з немовлям і батько біля них. Розлука подумала: “Напевно, Труднощі дали тріщину в чарах Любові, піду-но я до них, щоб виграти суперечку”. Підійшла Розлука ближче, а люди якраз дивилися один одному у вічі, а там – Подяка. Зрозуміла Розлука, що ще рано і пішла геть. 

Минуло ще пару років. Розлука чекала увесь цей час і думала про закохану пару. Навідалась вона до них і бачить. Вдома безлад, чоловік повернувся втомлений і сів на диван, жінка на кухні готує, діти шумлять. Подумала тоді Розлука: “Ну все, Рутина точно мусила розвіяти їхню Любов і Подяку, йду я вже нарешті розлучу їх”. Підійшла до пари та побачила в їхніх очах Розуміння. Подумала Розлука, що ще зарано і покинула дім.

Через роки Розлука вернулася у дім закоханих. А там вже зрілий батько з дорослим сином почали ремонт і мати прибирає з донькою. Подумала розлука: “Напевно, вони вже все один про одного знають і Байдужість змусила їх забути про любов”. Підійшла Розлука ближче і побачила, що їхніх серцях панує Довіра. “Ще трішки, ще зовсім трішки”, – подумала Розлука і пішла.

Не спішила цього разу розлука. Вернулася через десяток років. На дворі біля маленьких онуків сиділа сива бабуся. Розлука впізнала в ній закохану жінку. Вона підійшла до бабусі та хотіла вже заглянути їй в очі. Але та раптом встала і пішла. Розлука вирішила попрямувати слідом за нею. Бабуся довго йшла, поки не дійшла до могилки свого чоловіка. Тоді Розлука подумала: “Нехай не я, а Час, але все ж ми перемогли Любов”.

Тоді Розлука подивилась таки в очі заплаканої бабусі, задоволена від своєї перемоги. Вона сподівалась побачити там Самотність, але, як же вона здивувалася, коли в очах старенької зустріла Пам’ять. Пам’ять про Любов, Подяку, Розуміння, Повагу і Довіру. Розлука зрозуміла нарешті, що програла у цій суперечці та визнала силу Любові.

Вам сподобалась ця притча?

Sofia
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector