Чи не занадто часто ми надаємо перевагу матеріальному, а не любові, теплу, поцілункам – тому, що справді має значення?
Одного разу батько насварив і змусив довго стояти в куті свою трирічну доньку за те, що вона потратила гарний золотистий папір на свої забавки. Дівчинка прикрашала якусь коробочку і не залишила з рулону папера ані сантиметрового кусочка. Батько мав на той папір інші плани, а тому сильно нагнівався на дитину. Наступного дня після сварки, дівчинка підійшла до тата і простягнула до нього ту саму коробочку в золотистому папері.
– Це для тебе, Татко. – тихенько сказало маля.
Тоді батько відчув себе ніяково за те що так зірвався на доньку напередодні. Правда, це почуття тривало недовго. Як тільки чоловік відкрив коробку, то побачив, що вона пуста. Це розлютило його ще більше. Тобто папір пішов ні нащо взагалі. Він повернувся до доньки та каже: “Хіба ти не знаєш, що пусті коробки не дарують?”
– Але ж вона не пуста, – відповіла стривожена дівчинка. – Я наповнила її усю своїми поцілунками! Тепер вони твої!
І ось тоді батькове серце стиснулося від щирого жалю за свою поведінку щодо донечки. Він зрозумів, що ця маленька дитина набагато відвертіша і щиріша у своїх проявах любові, ніж він, дорослий чоловік.
Батько взяв свою донечку на руки та міцно обняв її. Він був радий, що його дитина має таке велике серце і навчила його цим подарунком відрізняти значуще від того, що не варте уваги. Тепер коробочка з поцілунками стоїть біля ліжка чоловіка, а він постійно згадує про доньчин подарунок, коли настають невдачі. Тепер вони йому не страшні, бо він має найголовніше – любов.
А що ви думаєте з цього приводу?
