Деяким людям бракне совісті. Одним із таких виявився мій чоловік.
Зараз поясню чому.
Ще до весілля я прекрасно знала, що виходжу за гультіпаку. Говорили мені про це і батьки, і подруги, і його знайомі. Чимало історій про його подвиги довелося мені й від чужих людей чути. У юнацтві часто діставав від інших хлопців, бо водився з їхніми жінками. Але бажання приручити цього шибайголову взяло в мені гору. Майбутній наречений клявся, що все й так минуло, що він, начебто, своє вже відгуляв. Вірилося в це мало, але дуже хотілося. А після весілля я взялася за це серйозно. Заявила одразу прямо, що буду його контролювати. А він, здається, проти й не був. У такі миті й справді здавалося, що із розгульною молодістю покінчено. Тож із жартівливими словами “а ти спробуй мене спіймати” почав поводитися гідно.
Усе й справді почало налагоджуватися. Коханий мене смиренно слухав, наполегливо працював і вкладався у сім’ю максимально. Усі навколо навіть дивувалися, як це у мене вийшло втихомирити його запал так швидко, а я й сама не знала, що відбувалося.
До речі, щодо ревнощів. Чи це у мене набрався, чи просто так сильно кохав, але чоловік контролював мене так само як і я його. Перевіряв телефон, контакти, переписки. Втім, мені боятися було нічого. До того ж я нещодавно матір’ю стала – мені точно не до нових кавалерів. А на новини з’явилися й злі язики із власною думкою.
– Це він так увагу від власних зрад відводить.- нашіптували подруги.
– Ти придивися добре. Усі вони так…
З часом я і справді почала замислюватися, а раптом це правда. Не буває ж так, щоб раз – і перед тобою вже інша людина без від минулих звичок. Голова тоді була затуманена. А розвіяти її вдалося іншій моїх знайомій. Вона якось запропонувала до Львова хоча б на три дні з’їздити, глянути архітектуру, випити місцевої кави, прогулятися вулицями і все таке. У неї там бабуся. А я й сама давно хотіла побувати у цьому прекрасному місті, тож погодилася доволі швидко. Вирішили поїхати зранку у п’ятницю, а повернутися ввечері у неділю.
Довелося повідомити про це чоловікові. Той спочатку розпитував: чому, навіщо, для чого, на скільки? Я все пояснила і він, начебто повірив. Взяв вихідний на роботі, щоб посидіти з дитиною, тож я могла зі спокійною душею вирушати у міні відпустку.
Дала останні настанови і поїхала.
Але вже в суботу зранку ми з подругою сильно посварилися. У мене характер запальний і пам’ять хороша. От і пригадалися минулі образи. Розсварилися. Я взяла валізу, купила квиток на потяг і вирушила додому.
Довго думала, чи повідомити про це чоловікові. І жіноча цікавість взяла гору. Вирішила, що так і перевірю, чи зраджує він мені.
О восьмій годині була біля дверей квартири. Відчиняю. І ціпенію. У кімнаті сидить молода красива дівчина, а в ліжечку її син спить.
– Хто така?- питаю в неї.
– Я – няня дитини.
– А де його тато?- Скоро буде. У магазин пішов.
Вірити у такі казки я, звичайно ж, не збиралася. Не виглядала вона, як нянька. Та й у моєму домі поводилася не так, як годилося б персоналу.
Я хотіла розколоти її питаннями. Запитую, з якої компанії, як довго працює, як чоловік на неї натрапив, яка ціна послуги. А вона все мнеться та мнеться.
– Та я без агенства, за рекомендацією. Ціна договірна. Але якщо ви вже тут, то мені час іти. Гроші на карточку скинете.- зірвалася з місця. А тут якраз чоловік прийшов. Повні сумки продуктів, навіть пляшка вина виглядає.
– Мені час іти. З Вас 500 гривень за те, що посиділа із сином.- зголосилася нянька.
Чоловік мовчки витяг гроші й простягнув дівчині, після чого та чкурнула до виходу.
А хитро вона придумала. В курс справи господаря дому швидко ввела.
– І хто це?
– Нянька… Для сина. Мені треба було за продуктами вийти.
– Для дитини купував? А вино теж синові?
– Ні, це для тебе. Хотів, щоб до твого повернення все було готовим. От і вирішив скупитися, доки за дитиною наглядали.
– І де ти її відшукав?
– Та колега з роботи порадив…
День тоді і справді був цікавим. Мало мені було сварки з подругою, то ще й скандал із чоловіком.
Кому вірити, я вже не знала. Тепер уже важко дізнатися, чи була та жінка нянькою, чи кимось іншим. З чоловікової роботи я не знала нікого, щоб випитати щось у них. А більше й не було у кого. Тож мені залишалося тільки гадати чи й справді мій коханий хотів зробити сюрприз дружині, чи знову взявся за своє.
Ось такими безсовісними бувають люди.
Ким насправді на Вашу думку була та незнайомка?
Чи повірили б Ви своєму чоловікові у такій ситуації?
Якщо ні, то як відреагували б на подібне?
