Ви, мабуть, теж помітили, що зараз у Інтернеті різні люди починають перевіряти інших. Вони переодягаються у жебраків і просто сидять на вулицях, спостерігаючи за тим, як будуть реагувати звичайні люди. Так, перевірка на чуйність і добре серце це чудового, але не кожна людина може дозволити собі роздавати гроші іншим. Крім того, варто пам’ятати і про те, що далеко не всі жебраки такі нещасні, як здається на перший погляд.
Отож, уважно подивіться на картинку та знайдіть людину, якій допомога не потрібна.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Бездомні люди
Дуже часто, на вулицях можна зустріти бездомних, або просто дуже бідних людей, які просять допомоги. Далеко не всі люди погоджуються протягнути їм руку допомоги, тому що вони просто не вірять, або стверджують, що це їх особистий вибір.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ви маєте розуміти, що у кожної людини є своя власна історія і так, вона може відрізнятися від того, що вони кажуть на вулиці. Деякі навіть мають сім’ї, але виходять на вулицю, аби заробити гроші швидко, без додаткових зусиль.
Розпізнати їх доволі просто, адже коли ви запропонуєте їм купити усе необхідне, вони будуть наполягати на тому, аби ви просто дали їм гроші. Також, не варто порівнювати таких людей зі старенькими бабусями та дідусями, які продають свої квіти, або книги за мінімальну суму. Вони не кажуть, що їм не вистачає грошей, вони намагаються заробити їх як вміють та можуть.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дослідження британського журналіста доводять, що більшість жебраків на вулицях – звичайні люди, які мають власні будинки та сім’ї. Просто їм економічно вигідніше заробляти на вулиці, ніж важко фізично працювати.
Тому віддавайте свої гроші на допомогу бездомним з розумом. Ви повинні пам’ятати, що зараз в світі є безліч притулків та інших закладів, де таким людям надають допомогу та навіть житло, тому нема потреби віддавати всі гроші людям на вулиці.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тепер, повернемося до нашого малюнку. Насправді, допомога зовсім не потрібна чоловіку під номером 3. Він стверджує, що у нього немає ніг, тоді навіщо йому черевики?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Будьте уважними та обережними і не потрапляйте до рук шахраїв!
Ви часто допомагаєте жебракам?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
