Хіба не прекрасно створити свою каскадну клубку? Це і простір зекономе і турботи біля того значно менше, ані ж на традиційних частинках з квітами.
Петунії взагалі не вибагливі квіти, але влітку мають особливо розкішний вигляд. А якщо вони ще й благородно спадають і облітаються – краса, яку не висловити у словах.
Ампельні петунії цвітуть і плетуться до перших заморозків і виглядають дуже красиво.
Каскадна клумба з петуній
1.Для ящика підійде і контейнер і старі піддони. Будь-що, що уявляє твоя фантазія. 
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
2. На дно основи покладіть цупку плівку, а зверху накрийте її ґрунтом який був збагачений перегноєм або добривами. Петунії люблять глинясті або ґрунти з піском.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
3. Тепер висаджуємо перший ряд квітів, дуже обережно пропихаємо квіточки в отвори.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
4. Увесь вільний простір заповніть дренажем, який не пошкодить рослин.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
5. Тепер наступний шар квітів і так робіть, аж поки не повните все місце.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Не забувайте, що зверху все має бути теж засаджено, аби композиція виглядала довершено.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Підбирайте кольори, які вам найбільше подобаються і робіть з них прекрасну композицію.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Виглядає дійсно розкішно!
Выглядит чудесно…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Очей не відірвати та слів не підібрати!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Не забувайте про те, що петунії сонце любки, тому залишайте їх рости тільки на сонячній стороні подвір’я. Оберігайте дані квіти від сильних дощів та вітрів, адже вони дуже тендітні.
А вам сподобалася ця ідея?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
