Чому раніше чоловіки і жінки спали у різних кімнатах?
Чепурилася дружина довго, то зачіску поправляє, то пеньюар кращий шукає… І врешті-решт, коли була готова, сказала служниці:
– Авдотья, кличте мого коханого! Я готова до ночі кохання.
От він прийшов, вони трішки погралися, випили чашечку свіжого чаю, викурили по сигарі і вона філігранно відправила його у іншу кімнату. І він не пручався, пішов. От лежить собі ця панночка, відпочиває, ніжкою килими гладить і цукерки одну за одною ковтає.
І ніхто не хропе, ніхто не тривожить твій спокій і внутрішню гармонію. Нікого не потрібно в бік штовхати, та і чоловік тебе завжди тільки у гарному вигляді бачить.
А для пана це яке щастя! Ніхто не надокучає своїми розмовами і звинуваченнями, спи скільки хочеш і як хочеш. Отримав насолоду і вільний!
А потім якось все змінилось. Люди почали жити в квартирах, разом. В одній кімнаті. І мене це дратує.
Чесно кажучи, я не та людина, яка любить лежати поряд із своїм чоловіком. Мене нервує те, що він хропе, або ноги на мене закладає. Та і йому, мабуть, зі мною не солодко. Сплю я просто жахливо. Довго кручусь, тому що заснути не можу, потім в туалет серед ночі йду. Якось взагалі розбудила його, тому що захотілося поговорити про нові меблі.
Та і взагалі, я люблю витіснити його з ліжка, а з ковдри побудувати справжню Китайську стіну між нами. Я взагалі страшно ковдри люблю, тому ні з ким ними не ділюсь. Навіть якщо їх дві.
Ось так ми і мучимося. Не знаю, як він мене терпить. Раніше краще людям жилося.
А ви б хотіли жити в окремій від чоловіка кімнаті?
