Дитинство в Ані було жорстоким. Рідна мати від неї відмовилася, а про батька вона нічого не знає. Навіть не пам’ятає, як чоловік виглядав. Тому дівчинку виховувала бабуся. Не дивлячись на те, що старенька дуже любила свою онучку, могла накричати за будь-яку дрібницю. Наприклад, відлупцювати за те, що Аня порвала нові колготки чи за пляму на платтячку. Однак, вона навіть не плакала, коли бабуся лаялася.
У компанії дівчинка була ще тою шибайголовою. Вміла стріляти з рогатки, швидко бігала та навіть билася з місцевими хлопчаками. Але не дивлячись на таки норовливий характер, завжди приходила на допомогу. Всі у дворі казали, що в Ані добре серце. Не бувало і дня, щоб вона не принесла друзям свіжі яблука з саду чи смачні бабусині пиріжки.
Одного разу діти вирішили розпалити багаття та посмажити на ньому картоплю, зробили такий собі пікнік. Але хто у такому юному віці знає щось про те, яким може бути небезпечним вогонь? Тоді трапилася велика пожежа та у сусіда згоріла стара баня, однак, на щастя, з малюків ніхто не постраждав. На пожежу збіглося все село, намагалися загасити вогонь – марно, все згоріло вщент. Найбільше перепало Ані – мало того, що бабуся привселюдно надавала ляпасів, то ще приїхала поліція та забрали дівчинку.
Минали роки. Аня виросла і стала такою красунею, що не передати словами. Тоді вона вперше закохалася у сусідського хлопця Андрія. Мати хлопця була проти стосунків, адже знала, з якої родини дівчина та що вона може утнути. Жінка хотіла мати невістку під стать – заможну, з багатої родини, а не сирітку з порожніми кишенями. А ось вже хлопцеві виповнилося 18 років та його забрали до армії. Мама навіть не пустила дівчину на поріг, коли були проводи.
Дівчина гірко плакала, але потім взяла себе у руки. Закінчила школу із золотою медаллю, вступила на державну форму навчання, а після пар бігла на роботу – влаштувалася прибиральницею у супермаркет. Намагалася щовихідних приїжджати до старенької бабусі, адже та ледь стояла на ногах. Добре, що сусіди допомагали. Аня відкладала гроші, бо мріяла одного дня разом з Андрієм переїхати до великого будинку та жити разом. Вже уявляла, яка у них буде велика та дружня родина. Потайки з ним листувалася та рахувала дні, коли нарешті зможе обійняти коханого.
Але її мрії не здійснилися, на жаль. Після того, як Андрій приїхав додому, то не хотів з дівчиною бачитися. Не вітався на дворі, ховав очі щоразу, як бачив Аню надворі чи у магазині. Виявилося, що його батьки суворо заборонили розмовляти з Анею. Мовляв, вона тобі не пара. А через декілька днів Аня дізналася, що в Андрія є наречена – дівчина з іншого села, звати Марина. Вона вагітна, чекають на дитинку, тому був такий поспіх з весіллям. Дівчина тоді весь день плакала, коли побачила, як з церкви виходить її коханий у красивому костюмі, а поруч Марина у білій сукні. Це вона мала бути на її місці!
Наступного дня дівчина зникла з села. Ніхто за неї не питав та не шукав, швидко забули про Аню. Старенька бабуся також не переймалася – гроші на картку щотижня надсилає, значіть, що з нею все добре. Але ні на свята, ні на вихідні дівчина не приїжджала. Тільки коли сусідка зателефонувала, що бабусі вже не нема на цьому світі, то Аня приїхала на декілька днів. Оплатила похорони, погостила всіх знайомих, які прийшли провести стареньку в останню путь. Вже вечоріло, дівчина прибирала на кухні, як побачила двох малюків, які нахабно збирали яблука у її саду.
– Агов, а ви хто такі? Ану негайно припиніть! – крикнула дівчина
– Вибачте, тьотю, але ми просто дуже голодні. Хотіли покуштували яблучка, вони такі гарні та смачні, – тихо відповів хлопчик, а дівчинка перелякано заховалася за спину.
Аня стало шкода малюків. Можливо, що діти просто загубилися. Закликала їх додому та нагодувала.
– Ви загубилися? Де ваші батьки?
– Ні, ось наша хатина, ми там живемо, – відповіла дівчинка та показала маленькою долонею на Андрієву хату.
Аня все зрозуміла. Помітила, що у хлопчика такі ж карі очі, як у коханого.
– За нами доглядає старенька бабуся, а мама давно пішла від нас, бо сказала, що більше не любить тата, – тихо відповіла дівчинка.
Дівчині стало шкода малюків. Виявляється, що Марині набридло таке життя у селі, знайшла багатого коханця у місті та покинула родину напризволяще. Андрій з такого горя почав багато пити, кинув роботу. Тому за малюками та господарством доглядала старенька мама.
Аня вирішила провести дітей додому. Побачила, як з хати до неї біжить сусідка, мама Андрія.
– Анечко, вибач! Я каюся за свої слова, які тобі колись говорила. Так соромно за свій вчинок! – плакала жінка.
Андрій не міг і слова промовити, коли побачив на порозі Аню. Того вечора дівчина залишилася ночувати у його хаті, взяла відпустку на місяць. Чоловік знайшов роботу, перестав пити, а його мама дякувала Богу за те, що Аня повернулася до села. Тепер у дітей є справжня мама, а у неї – чудова невістка, яку вона прийняла, як рідну доньку.
А ви б змогли дати чоловікові другий шанс та прийняти чужих дітей? Чому?
