Мені нещодавно виповнилося 27 років, але я досі жила разом з батьками. Деякі подруги вже з’їхалися зі своїми хлопцями, а хтось взагалі дітей має. А я почувалася малою школяркою, яка повинна повертатися додому до 10 години, бо так сказала мама. Вихід був один – власна квартира, правда, у кредит.
Ось настав день, коли я мала сказати про це батькам. Вони не дуже позитивно сприйняли таку новину:
– Тобі що, з нами погано?… – у розпачі запитала мама.
– Ні, мамо. Мені з вами дуже добре, але поки я живу тут, то особистого життя у мене не буде.
Батьки переглянулися і стверджувально кивнули. Після цього, я почала шукати квартири. Спочатку, я думала купувати однокімнатну, а потім, подумала, що колись, все ж в мене буде сім’я, тому треба брати дві кімнати!
Як на диво, шукала я не довго. Квартиру продавали у старому зеленому районі, а ціна майже не відрізнялася від однокімнатної в новобудові. На емоціях, я вирішила брати. Тим паче, минулі власники терміново мали їхати закордон, тому продавали квартиру з новим ремонтом та меблями за доступною ціною.
Щаслива я ходила приблизно місяць, а потім зрозуміла, що кредит – це зло. Від зарплати залишалося зовсім мало грошей. Я не могла дозволити собі нічого зайвого. І лякало мене те, що це буде тривати ще стільки років!
Ось, одного разу, я зустріла на вулиці свою однокласницю Мирославу. Вона як завжди усміхнена, весела і вміє читати всі твої емоції з перших секунд розмови. Вона вирішила повести мене у піцерію, а мене це лякало більше смерті. Я ж на день можу потратити не більше 80 гривень, а у піцерії зараз мінімум 200 доведеться залишити. Це означає, що я 3 дні буду взагалі голодна ходити. Мирося все зрозуміла одразу і сказала:
– Я вгощаю! Мені сьогодні гонорар виплатили, тому гуляємо.
– Вітаю тебе, але платити будемо навпіл.
– Та перестань, я ж кажу, гонорар виплатили. А я його знаєш як довго чекала!
Два келихи пива і я вирішила запитати:
– Слухай, а звідки ти знаєш, що у мене з грошима проблеми?
– Тому що тебе я знаю все своє життя. Якби все було нормально, ти вже б мене у ресторан якийсь тягнула, а так зрозуміло, що проблеми в тебе тимчасові.
– Дійсно. Але тимчасові вони на років 15.
– Ти що квартиру купила?
– Слухай, тобі на “Битву екстрасенсів” треба! Звідки ти все знаєш?
– Та просто ляпнула! – засміявшись сказала подруга.
– Купила квартиру, одразу двокімнатну. А тепер навіть панчохи собі купити не можу, банально грошей не вистачає.
– То квартиранта собі візьми. На елементарні речі точно вистачить, а на панчохи так точно.
– Слухай, а я про це навіть не подумала. Можна було б якусь студентку взяти. Але ризиковано трохи, а що як аферистка якась прийде?
– Ану почекай, просто тут мій двоюрідний брат до Львова має переїхати, а жити йому нема де. Може дізнатися, чи йому такий варіант підходить?
– Ти хочеш, щоб я з незнайомим чоловіком жила?
– Це зараз незнайомий, а потім буде знайомий. Зате точно не аферист і гроші буде вчасно платити. І взагалі, стать не головне.
– А що головне?
– Головне, щоб квартиру тобі не псував і гроші платив. А це Мирон точно робити буде.
– Він хоч не старий?
– А тобі що з нього суп варити, – засміялась Мирося. – Нормальний.
Я трішки подумала, а потім вирішила погодитися. Варіант дійсно дуже привабливий і гроші завжди будуть.
– Ну добре, дзвони своєму братові та кажи, що є квартирка за доларів 200.
– Кажи 300, він програміст, це для нього взагалі копійки.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Через тиждень Мирон приїхав з речами. Виявилося, що йому 35 років і він не дуже балакучий. Ну звичайний такий програміст, всі вони трохи дивні та він нічим не відрізнявся. Спершу, ми майже навіть не розмовляли, у кожного було своє життя. Мирон приходив тільки переночувати та мене це цілком влаштовувало. Гроші платить, а я його майже не бачу.
Харчувався він правда жахливо, постійно піци, суші та китайська локшина. Загалом, нічого корисного. А я, все ж 27 років з мамою жила, готувати вміла. Завжди якийсь супчик, чи борщик на плиті є. Так, я вирішила його кликати їсти. Шкода мені його шлунок стало. Він такого довго не витримає. Так я стала готувати на двох, а Мирон поступово почав купувати продукти. Потім, коли збиралася прати, завжди його речі також клала у машинку. Мені не важко, все одно буде прати, а так навіть економніше. Він звичайно це помітив і почав самостійно сміття виносити. Ось так побут нас зблизив.
Одного разу, він прийшов і сказав, що їде додому, тому що взяв відпустку і не буде його майже місяць. Потім, він пішов складати сумку, я мовчки спостерігала, а потім вирішила допомогти, тому що складати так сорочку це просто злочин.
Минуло декілька днів і я почала страшно сумувати, навіть їсти не хотілося. Настрою не було взагалі. І тут, на одинадцятий день відкриваються двері та заходить Мирон. Я підірвалася:
– Щось трапилося?
– Та ні, просто додому тягне, а у батьків нудно трохи.
– А я від завтра у відпустку йду, на 10 днів, – з прихованим захватом сказала я.
– То може поїдемо кудись? У мене ще є 15 днів.
– Ти ж додому хотів…
– До тебе я хотів!
Тоді я зрозуміла, що закохана у хлопця. Не можу без нього навіть нормально повечеряти. Через декілька місяців я одягала красиву білу сукню, а першою дружкою була Мирослава. А зараз вона готується виконувати відповідальну місію – стати хрещеною для нашого сина. Вже і ремонт зробили у нашій квартирі та швидко виплатили кредит.
На вашу думку, такі зустрічі – це доля чи просто випадковість? Чому?
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Шлях до щастя: дізнайтеся, який з них підходить вашому знаку Зодіаку
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Досі не можу повірити, що таке дійсно існує! Добірка 19 фото, після перегляду яких виникає одне питання – невже це правда, а не фотошоп?
Чому розумним людям складніше знайти кохання
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Кабачкова ікра — 5 гарних рецептів приготування, які мають бути у кожної господині
Інструкція з приготування домашньої маски з желатином
15 цуценят, які вкрадуть ваше серце, щоб наповнити його світлом і любов’ю
Нещодавно мама мені зателефонувала і сказала, що мені прийшла якась спадщина, і треба приїхати додому, щоб оформити всі документи. Я була ошелешена, коли дізналася, що Ніна Карлівна, яку я не бачила майже 20 років, записала свою шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста на мене
