Минуло майже десять після смерті моєї дружини. Здавалося, що я ніколи не зможу когось так щиро покохати. Однак зараз, коли поруч зі мною є Марія, то почуваюся щасливим. Шкода, що рідний син та невістка не розуміють мене – вони проти того, щоб ми одружилися.
Пам’ятаю, як всі ці роки самотності Петро з дівчиною Оленою були поруч зі мною. Завжди підтримували та допомагали у складних ситуаціях. Я знав, що вони – все, що у мене залишилося на цьому світі. Колишня жінка померла досить рано, Петрикові тільки-но виповнилося 15 років. Відтоді ми двоє звикли давати собі ради. Готували сніданки разом, навчилися користуватися пральною машинкою та намагалися не зловживати фаст-фудом.
Потім син закінчив школу на золоту медаль. Я пишався ним неймовірно. Здається, що він все це робив заради матері. Вступив до престижного університету ще й на державну форму навчання. Там зустрів Оленку – староста групи, скромна та красива дівчинка. Все в них так швидко закрутилося, що вже й почали жити разом. А після того, як отримали двоє червоні дипломи, то Петро зробив одразу пропозицію руки та серця. Зараз готуються до весілля.
Одного дня я познайомився з Марією. Вона нещодавно переселилася до нашого будинку. У неї було декілька важких речей, тому я люб’язно допоміг жінці з переїздом. А на квартирі виявилося, що кран протікає та стара сантехніка. Я взяв свої інструменти та почав все лагодити. Марія досить красива жінка та приємна співрозмовниця. У нас було багато спільних інтересів – від музики й кіно до книг та навіть улюбленого кольору. Наступного дня вона прийшла до мене у гості та принесла смачні домашні пиріжки – подяка за допомогу при переїзді.
Часто ми перетиналися у під’їзді, я допомагав їй підносити важкі пакети з продуктами. Одного вечора запросив на вечірню прогулянку в парку, який був неподалік нашого дому. Тоді я закохався у жінку, немов юний хлопчик. Спершу боявся, що та мені відмовить та й вік поважний. Але вона відповіла взаємністю. Однак, мій син та невістка були неприємно здивовані, коли я розповів про Марію:
– Тату, ти вже на старості років геть чисто втратив розум? Навіщо воно тобі? – кричав Петро у слухавку.
– Сину, я кохаю Марію. Це щире та взаємне почуття!
– Здається, що у тебе вже на старості років аж клепка поїхала! У тебе є ми, а ти взяв та прив’язався до якоїсь жінки! А якщо вона аферистка? Перепишеш на неї квартиру, то вона тебе викине, як кошенятко на двір!
– Не говори такі дурниці, ти її навіть не знаєш!
– І знати не хочу! – крикнув син та кинув слухавку.
Майже тиждень ми не розмовляли. Петро тоді готувався до весілля, тому був заклопотаний фінансовими проблемами. Згодом, про таку “приємну” звістку щодо мого особистого життя дізналася й Оленка. Думав, що хоча б вона мене підтримає:
– Доброго дня, пане Романе. У вас ось трапилося?
– Привіт, Оленко. Я тебе хочу дещо запитати. Яке є хороше кафе у нашому місті? Хочу вас познайомити з деким.
– Що? Ви збожеволіли? Мені Петро розповідав про вашу нову пасію, але я думала, що він так жартує! Невже це правда?
– Оленко, я не хочу з вами зараз сваритися. Будь ласка, давайте разом повечеряємо у кафе, поспілкуємося. Марія не така погана жінка, як вам здається.
– Вибачте, у мене нема бажання зараз знайомитися з вашою коханкою. На все добре!
Не хотів розповідати Марії про такі проблеми. Сподівався, що діти з часом все зрозуміють та поміняють думку щодо жінки. Однак, минали тижні, а ніхто мені не зателефонував. Моя кохана бачила, що зі мною щось не так – весь час засмучений, спати нормально не можу. Навіть коли хтось телефонує – хутчіше дивлюся на екран та думаю, що це син з невісткою.
Вона весь час розпитувала мене про сина та Оленку. Просила показати їх фото та познайомити. Але я не міг сказати правду. Знав, що такі слова її засмутять. Можливо, що до весілля вони ще передумають і все зміниться на краще?
Декілька днів тому я нарешті отримав довгоочікуване запрошення на весілля. Однак, чомусь одне. Тільки на моє ім’я.
– Синку, привіт. Тут мені прийшло запрошення на весілля, але я хотів запитати….
– Тату, там все детально написано! Дата, час та місце великим шрифтом спеціально для тебе. І щодо транспорту – буде великий автобус до ресторану.
– Та це я зрозумів. Але чому тільки на одну персону?
– А чому ти мене про це запитуєш?
– А як же Марія?
– Що? Ти вже геть чисто збожеволів?! Я не хочу бачити на своєму весіллі сторонню людину. Вона мені огидна та неприємна. Якщо вона тобі рідніша за власного сина – можеш навіть не приходити!
Тоді я дуже образився на Петра. Дорослий чоловік, а досі вередує, немов мала дитина. Чому він так ненавидить Марію? Адже навіть не знайомі та поняття не має, як вона виглядає, але при нагоді завжди намагається сказати декілька огидних слів про неї! Вирішив, що не піду без жінки нікуди.
Мені було боляче дивитися потім весільні фотографії сина. Як він тримає на рухах біля церкви Оленку, як вона красива у платті – немов лебідка маленька! Аж сльозу пустив, коли переглядав відео з їх першого весільного танцю.
Ми з Марією почали жити разом. Вже не малі дітки, є робота й дах над головою. Тому вирішив зробити їй пропозицію. Через кілька днів подали заяву до місцевого РАЦСу та планували влаштувати невеличку сімейну вечерю у ресторані за містом.
– Петре, привіт. У мене для тебе чудова новина!
– Невже ти розійшовся з тою старою аферисткою? – жартома відповідає син.
– У неділю чекаємо тебе з Оленкою на 15.00 біля місцевого РАЦСу та…
– О, ні! Досить з мене такого цирку! Мало того, що ти не прийшов на весілля до свого єдиного сина, то тепер ще й маєш совість таке говорити? Ноги моєї з жінкою не буде не те, що у ресторані, але й біля твого будинку! – та кинув слухавку.
Думав, що невістка зможе переконати сина.
– Пане Романе, я не маю багато часу, обідня перерва закінчується.
– Я тебе лиш хотів запросити у ресторан з Петром…
– Знаю, що ви затіяли. Вибачте, але я не можу. З’явилися термінові справи. І якщо вам якась стара жінка дорожча за рідного сина – будь ласка, забудьте мій номер. Петро просив передати, що у нього більше нема батька.
Досі не можу розповісти про цю ситуацію Марії. Та і постійно шукаю різні відмовки – то у сина справ багато, то молодята поїхали у весільну подорож чи роблять ремонт у квартирі. Не хочу її засмучувати такою новиною. Але досі не розумію, чому мій рідний син так негативно ставиться до Марії? Не усвідомлює, що поряд з нею я дійсно щасливий. Невже ображається за те, що після смерті матері я знайшов іншу жінку? Але минуло майже 10 років!
На вашу думку, Петро правильно вчинив? Що б ви могли порадити чоловікові зробити для того, щоб познайомити Марію зі своїм сином та невісткою?
