Після цієї звістки її покинув хлопець. А Люда хапалась за будь-яке щастя, що траплялося їй

Того дня Юля лише чекала миті, коли вже нарешті побачить Ромку, свого коханого Ромку. Тоді вона вже знала, що він — її майбутній чоловік. І все ж не помилилась. Любов між ними була безмежною і пристрасною.

– Юль, я не розумію, як жив без тебе раніше. Я ж тааак тебе люблю, ти все моє життя! – часто повторював хлопець.

– І я тебе! – шепотіла дівчина.

Обидвоє були першокурсниками, обидвоє приїхали з сіл й жили в одному гуртожитку, просто на різних поверхах. Там майже весь час проводили разом. З самого ранку Ромко готував сніданок і відносив Юлі до кімнати, швиденько снідали і бігли на навчання. Не могли дочекатись перерви, щоб разом погомоніти, разом обідали в їдальні, сиділи в бібліотеках і варили вечерю.

– Ну не люблю я поратися з тими каструлями, – не раз казала вона. – Я краще тортик спечу.

Вона поводилась так, ніби знала Ромка декілька життів. Якщо комусь вона й здавалось не дуже хазяйновитою, то Ромка був без тями у неї закоханий і не міг жити без неї. Так вони прозустрічались аж 5 років навчання. Склали екзамени і чекали вручення дипломів. Окрім того, чекали й одруження, бо заява вже була в РАЦСі.

Юля дуже довго чекала того дня. Ще на першому курсі вона відкладала гроші для покупки весільної сукні, бо хотіла зробити його бездоганним. Так і сталось, кравчиня не підвела. І ось головна церемонія. Усі близькі люди поруч, Юля — безумовна красуня. Але щось Ромко зник… Ніхто нічого не знає, а черга наближається. Гості чекали Рому аж до закриття РАЦСу, але той так і не з’явився. Після цього дівчина гарячими сльозами обливала мамині груди. Ніхто нічого не розумів.

Після цього випадку Юля повернулась в село до мами, там працювала вчителем. Її у школі всі любили: як діти, так і колеги. От лише мама спокою не давала. все наполягала, щоб дочка заміж вийшла, бо он всі її однокласниці вже й своїх дітей мають, а вона лиш чужих вчить. Казала, що молодість не треба губити, пора завестись онуками.

– Та хто ж її губить? Я от з учнями в Карпати в похід збираюся, стільки цікавого побачу, а ти кажеш…

Мама лише зітхала. Боляче матері бачити очі дитини, яка досі кохає того, хто кинув під вінцем. Юля досі не розуміла, що тоді сталося. Але ніхто не й подумати не біг, що винною у всьому була Люда — найкраща подруга Юльки.

Люда мала свого хлопця і завагітніла від нього. Але після цієї звістки її покинув той хлопець. А Люда хапалась за будь-яке щастя. Добре спостерігала за тим, як Ромко любить Юлю, як ставиться до неї трепетно, як цінує і береже. Того вечора друг Романа влаштував вечірку, тож там були усі знайомі. Рома тоді випив забагато, а прокинувся з Любою в її кімнаті.

– Ромчику, який же ти…! – задоволено муркотіла Люда.

– Що ти робиш? – хлопець відсахнувся від неї.

– Те, що ти робив, – розсміялася вона.

Минуло 2 тижні. І ось Ромко в РАЦСі з коханою, аж тут прибігла Люда з тестом на вагітність.

– Ромчику, я все розумію. Знаю, що кохаєш Юльку, що в тебе сьогодні весілля, але наша дитина рости без батька не буде.

Ромко тоді їй повірив. Вийшов разом із нею і більше не повернувся. Разом вони поїхали до містечка Люди, там тихо розписались. Але нічого в них не склалось, навіть після народження Богданки.

– Ром, в тебе в родині були руді? – запитала його якось теща, граючись з чотирирічною онукою. – Бо в нас не було.

– І в нас не було.

– Як не було? – здивувалася теща. – То в кого ж тоді пішла наша Богданка?

– Дочку свою запитайте, – буркнув Роман, він вже почав розуміти, що дитина була не його. Ну не такі очі, носик, брови, більше схоже на старосту їхнього курсу.

Минуло аж 5 років. Роман працював на добрій роботі, Люда була завучем в школі. Жили разом і окремо водночас. Добрі знайомі часто казали Ромкові, що в його Люди є зв’язки з начальником його відділу, але йому було все одно. Він її не кохав зовсім, тож залицяння Люди були йому паралельні.

А якось Ромку з Людою запросив в гості директор однієї з шкіл району. Відмовляти не можна було, бо в пана ювілей, тож довелось іти. Люда поїхала в Польщу з подругою, тож Ромко пішов сам. Там він зустрів Юлю.

– Юлю! – кинувся до неї. – Ти?

– Я, –  тихо сказала, повернулась і пішла.

Згодом гості пішли танцювати, а Роман вже сидів біля Юлі, яка сховалась у садку.

– Юлю, кохана, зачекай, – кинувся до неї. Обняв і пригорнув міцно. – Ти… ти тільки не плач.

– Я знала… знала, що ти приїдеш, що то була якась помилка. Я знала… 

– Так, я приїхав. Я тебе більше не відпущу. Завжди будемо разом.  Завжди.

А ви б пробачили Романові на місці Юлі?

NataM
Content Protection by DMCA.com
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector