Марія виросла у домі дуже суворих батьків. Вони дуже довго наважувалися на народження доньки, завжди гроші збирали, тому що дитина мала рости лише в кращих умовах. Дівчинка з’явилась на світ, коли батькам вже було майже 40 років. Вона завжди гуляла лише у кращих платтях, але саму бігати на подвір’ї її ніхто не відпускав. Поки сусідські діти бавилися у ігри, Марійка сиділа над книжками, тому що батьки хотіли для неї “тільки кращого”.
Мама постійно казала Марійці:
– Ти ще нам “спасибі” скажеш.
Закарбувалися ці слова у пам’яті дівчини назавжди. Пам’ятає, як одного разу, у першому класі, вона, як і інші діти, бігала та розважалася під теплим літнім дощем. Такою щасливою дівчинка не була ніколи в житті! Але повернувшись додому, її зустріла різка. Наступного дня, до школи її не відвели, тому що вона стояла у кутку колінами на горосі. Просто у Марійки запитали чи усвідомила вона свою провину, а та відповіла:
– Я просто гралася з іншими! Мені ж було весело…
Так, Марійка закінчила школу на “відмінно” та отримала свою золоту медаль. Подавати документи в університет вона їздила з татом. Звичайно, вона просила відпустити її з подружкою Танькою, але куди ж там!
Ну і перед вступом, батьки дозволили дівчинці піти на роботу, до вересня.
– Будеш знати, що ці копійки не просто так заробляються.
Влаштувались вони з Танькою на будівництво, там нові корівники будували. Багато працювати не доводилося, а гроші платили хороші. Дівчата були просто в захваті від роботи. Потім, з сусіднього села покликали ще молодих водіїв. Так Марійка з Танькою познайомилися з Миколою. Він завжди дарував їм ромашки та відвозив додому. Згодом, хлопець почав привозити свого друга Петра й компанія часто відпочивала разом після роботі на сільському ставку.
Літо закінчилося й дівчата поїхали на навчання. Одного разу, на парі Марійці стало погано й Танька миттю вивела її на вулицю.
– І давно в тебе таке? Який місяць?
Марійці було дуже страшно чути такі слова, але правда є правдою – вона була вагітна. Микола обіцяв, що приїде свататися у грудні, але з вересня вони не бачилися та не розмовляли. Так вже й грудень минув, а Миколи не було. Батьки Марійці сказали:
– Кого ж ми виховали! Ми тобі все найкраще, а ти з нами ось так! Нічого не знаємо, віддавай ту дитину куди хочеш, а з нею ми тебе до хати не пустимо!
Настав час народжувати. У Марійки народився гарненький синочок і вона, зі слізьми на очах, підписала заяву про відмову. Після цього, Марійка кинула навчання та повернулась у село, до батьків. Мама на це відповіла:
– Тепер, будеш головою думати, перш ніж щось робити. Ну нічого, ти ще нам за це подякуєш!
Марійка стала працювати санітаркою. Особисте життя так і не складалось. Вона навіть часом не знала який день тижня, тому що життя було занадто одноманітним. Потім, померли батьки. З життя пішли вони майже разом. У той момент, Марійка ніби прокинулася. Все господарство вона взяла на себе. Засадила увесь двір улюбленими білими ромашками та нарешті зняла з голови хустину. 4
Через 30 років після усіх цих подій, до будинку Марії прийшов світленький, молодий парубок та сказав:
– Ну привіт, мамо! Я тебе так довго шукав…
Після цього, хлопець розповідав про своє життя у дитячому будинку, про те, який у нього хороший друг, про те, як він її шукав. Взагалі, хлопець приїхав не просто так, він дуже хотів, аби на весіллі була його рідна мати. Він купив їй гарну сукню, відвів на зачіску та макіяж. Так шикарно Марія не виглядала ніколи.
Син часто приїздив до неї додому та присилав подарунки на свята. Згодом, у Марії народилася онучка. Нарешті, вона дійсно була щаслива!
Ви б дозволили своїй донці залишити дитину, чи вчинили б так, як батьки Марійки?
