Я стояв на автобусній зупинці. Саме додому збирався. Під’їжджає білий BMW, опускається скло і звідти пузатий дядько визирає.
– Як на вулицю Шевченка 124 потрапити, не знаєте?
А я знаю. Бо ж недалеко живу. Почав пояснювати. Направо, наліво, прямо, через кільце.
– Давай, друже, зі мною поїдеш, покажеш?
Я погодився, чому б і ні? Додому не на автобусі, а на солідній бесі приїду! Все склалось кращим чином. Ми під’їхали до цього будинку, а там моя колишня гуляла зі своїм новим хлопцем. Звісно, в цей момент хотілось виглядати дуже поважним і серйозним. Зібрав свою волю в кулак і з зосередженим обличчям вийшов з машини.
Вона в той же момент підійшла до мене:
– Довго думав, щоб цей цирк розіграти переді мною?
– Олю, це не жарти! Я ж не маленький хлопчик!
А мужик на бесі, вочевидь, в настрої хорошому був, підіграти мені вирішив, зрозумівши ситуацію:
– Шеф, вас чекати чи самі доберетесь? Але ви казали, що надовго, тому тримайте – він кидає мені в руки ключі від машини.
Я, якщо чесно, розгубився в той момент. Оля побігла до хлопця свого, почала обурюватись, злитись. Я бачив, як її зачепило це. Мужик почав битись в істериці від сміху.
Коли Оля відійшла, я віддав чоловіку ключі і подякував. От так от я допоміг йому, а він в потрібний момент виручив мене.
Як ви думаєте, дівчина повірила у розіграш хлопця?
