Це відбулось в кінці 80-х. Тоді були важкі часи. В районних магазинах лиш березовий сік і морська капуста.
Людям діватись нікуди. Потрібно тримати свійську худобу і саджати поля.
Я працював сільським лікарем. Тому мені інколи в подяку приносили якісь домашні смаколики. А в кращі часи й самогон міг перепасти.
Цим добром я ділився з медсестрами і санітарками. Ті, зі свого боку, ділились зі мною.
Так з’явилась кооперація – їжа в тих же магазинах, але за цінами з ринку. Для місцевих дорогувато, мені в принципі по кишені, адже жив я сам. Тому витрачати особливо не було на кого.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Одного дня, стоявши в черзі за ковбасою, я почув вельми цікаву розмову двох тіток.
– Ти чула, що Дмитра забрали на швидкій і повезли прямо в ремінацію?
– Що це за ремінація?
– То таке місце, куди тебе завозять, а живим ти уже не вертаєшся!
Тут я почав більше прислуховуватись – я був завідувачем палати інтенсивної терапії.
– Поклали в ремінацію, кинули на ліжко. Фельдшерка взялась за шию і давай душити. В Дмитра шия велика – так просто не дасться. То вона його зі всієї сили руками в груди тиснути почала. Дмитро аж захрипів! Ну вона як стукне його по грудях, щоб більше не міг хрипіти!
Припускаю, жінки штучний масаж серця описують.
– До них приєднався дохтор новий, зелений ще зовсім. Ну люди говорять, що толковий…і що не п’є. Але хто їх знає!
Я зрозумів. Вони обговорювали мене. Я напружився. Що ще вона про мене розкаже?
– І шо, шо далі?
– Та нічо. Він взагалі звірюка. Хапнув довжелезну і товсту голку і в Дмитра встромив, навіть оком не моргнув! Дмитро знову захропів. Так дохтор йому ще й трубку в рот запхав, шоб той дихати не мав чим.
– А що з Дмитром то стало?Помер?
– Та живий. Силами зібрався, трубку витягнув, лікарів обматюкав. То вони його з ремінації в палату перевели.
Ну він би просто так їм не дався. Казав на той світ ще не хоче.
Я стояв і думав, як маю на це відреагувати. Вирішив, що не буду нічого їм говорити. Лікарів весь час не любили – я цього не зміню. Отримав свою ковбаску і тихенько пішов додому.
Я можу лиш робити свою роботу – і що буде, те й буде.
Варто додати, що пацієнт, якого тітки обговорювали переніс інфаркт з клінічною смертю. І після цього ще й сам, на своїх двох, додому пішов. Це вища нагорода для мене.
А ви ставали свідками розмов про себе чи своїх знайомих? Як реагували на це?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
