Я з Владом живу вже майже 10 років. Звісно, що ми могли посваритися через дурницю, але потім швидко мирилися. Зранку дітей до школи, самі на роботу, ввечері – кухня та вечеря. І так 5 днів на тиждень. Але нещодавно помітила, що мій чоловік почав себе нахабно поводити. Чи то у нього вікова криза, чи на роботі щось трапилося, що він так змінився – точно не знаю, але майже щодня сварився зі мною. Докоряв, що я погана мати, що черевики у нього брудні, борщ не смачний і так далі. Щодня знаходив нову причину.
Спершу я терпіла та намагалася з Владом спокійно поговорити. Але з часом така поведінка мені набридла. Якщо він думає, що має право мене ображати та всіляко принижувати при друзях та дітках, то дуже помиляється. Нехай я заробляю набагато менше, ніж чоловік, але можу утримувати малюків та переїхати геть.
Ми тоді жили на орендованій квартирі. Дуже красива та простора, правда дорога – майже 20 тисяч гривень і це без комунальних послуг. У ній було три кімнати. Тому я гонорово спакувала свій одяг, техніку та переїхала… у сусідню кімнату.
– Мені набридло чути постійно від тебе такі образливі слова. Хіба ти не бачиш, як я стараюся, щоб нам було добре? Вивалюй свою злістю на колегах та друзях, а до мене більше не смій так говорити. Тепер я буду тут жити як звичайна квартирантка, а не твоя дружина. Чи ти почав мене сприймати як хатню робітницю? Ось гроші, це за перший місяць. Тут рівно 10 тисяч. – та закрила двері.
Минув місяць з початку такого експерименту. Я зрозуміла, що у мене стільки вільного часу є після роботи. Зустрілася з подругами, ходила у салон краси та просто переглядала улюблені серіали. А у суботу спала до обіду та навіть не доторкалася до кухонної плити. Нехай Влад сам бере у руки ганчірку й відмиває весь той бруд.
Чоловік постійно ходив сердитий та злий. Що міг знати про хатні обов’язки? Думав, що борщ просто так з’являється на плиті. Вмів готувати собі хіба канапки або ж купував у магазинах заморожені котлети чи готові салати. Але бачу, як він жадібно поглядає, коли я їм теплий суп чи смачний тортик – все готую сама для себе. Не шкода з ним поділитися, але Влад щоразу розвертається та грюках дверима на кухні. Я не буду робити перший крок.
Не знаю, на скільки може затягнутися таке “сусідство”. Якщо Влад захоче зі мною розлучитися, то я не буду бігати за ним. Нехай шукає собі прислугу, а я хочу бути коханою дружиною. Першим прийде миритися – з радістю пробачу. Сподіваюся, що Влад зрозуміє, що мені також потрібна допомога та повага. Я не порожнє місце у квартирі!
На чиєму ви боці? Чому? Хто повинен зробити перший крок?
