Іра стояла на касі в супермаркеті.
– З вас 5215.
– Термінал.
Жінка провела карткою, але там виявилося недостатньо коштів. Тоді вона дістала заначку. Треба щось робити, без цієї їжі Ірина не могла піти.
Взявши тяжкі пакети, жінка пішла у машину. У неї покотилися сльози з очей. За що їй таке? Тато помер і тепер вона сама має заробляти і утримувати дочку та маму. Зараз Ірина їде на дачу, туди вона на літо відправила своїх дівчат. Жінка везе продукти, яких має вистачити на тиждень.
Чоловіка у Ірини немає. Вона сама відповідає за все.
Як тільки жінка зайшла на подвір’я, вона почула тоненький дитячий голосок:
– Мамуся приїхала!
Ірина побачила свою крихітку.
Донечка поцілувала маму і почала розказувати чим вони з бабусею займалися цілий день.
– Мама втомлена, залиш її хоч на трохи в спокої – закричала бабця.
– Та нічого, – сказала Ірина, – Мені навпаки цікаво дізнатися, що ви тут робили без мене.
Бабуся підійшла до жінки обійняла її:
– Дякую доню, що ти у мене є. Я не знаю, як би було, якби тебе не було поряд.
Жінки сіли пити чай. Мама почала розказувати Ірині, як сьогодні засумувала за татом, як знаходить віддушину в онучці. Бабуся бігала, намагалася усіляко догодити і своїй дорослій донечці.
– Тяжко працюєш, Іринко, хто ж знав, що так сталося. Батько такий баламут був. Наче, і акції ті купував, і ваучери, а де ж ті гроші. У мене лежить та спідниця Гермес чи Ермес, не знаю. Купив мені її за дорого, а як захочу її зараз продати то копійки будуть.
Ірина посміхалась. Мама з татом для неї були завжди прикладом щасливої родини. Хто ж знав, що їх щастя зруйнує трагічна смерть батька. Родина досі не могла оговтатися від цієї втрати.
– Що ти тут робиш? Спить і спить! Цілий день лежить. Ото життя – сварила жартома бабуся свою улюблену кішку.
Маленька принцеса гралася зі своєю лялькою і чекала поки мама дозволить взяти собі тістечко.
Неочікувано крихітка вибігла у вітальню.
– Ти куди сонечко? – спитала Ірина.
– Мамо, сьогодні дещо сталося.
– Що саме?
– Мій ведмедик порвався.
– Це ж не страшно, ми з бабусею зашиємо.
Маленька заспокоїлася, взяла тістечко і побігла в кімнату.
– Ну, мамо, – сказала Ірина, нумо реанімуймо нашого постраждалого.
– Давай, доню. Зараз я принесу нитки і поролон.
Жінки вирішили спочатку наповнити ведмедика чимось м’яким.
– Ось який шматок поролону маю – сказала бабуся.
Ірина спробувала всунути наповнювач у ведмедика, але матеріал ніяк не міг вкластися.
– Напевно щось є ще всередині. Жінка перевірила і ошелешено дістала з іграшки 200 тисяч доларів. У кімнаті стало неймовірно тихо.
– Я завжди знала, що він баламут. Але, щоб настільки! Перед смертю він обіцяв мені, що купить квартиру моєї мрії. Трохи недотримав слово. Та все ж… Доню, ці гроші – подарунок долі. Якщо ми правильно їх використаємо, то зможемо забезпечити себе і ще декілька поколінь наперед.
– Мам, а пам’ятаєш як тато казав: «Гроші приходять, коли без них зовсім не прожити». Він завжди відчував, коли мені була потрібна його допомога. І навіть зараз…
– Так, доню. Твій тато – дивовижний. На жаль тепер він не поруч з нами, але, знаєш, частка його серця у кожній з його улюблених жінок: мені, тобі і наші принцесі.
– Дякую, тато!
А ви вірите у вираз: «Гроші приходять, коли без них зовсім не прожити»?
