Серед ночі до палати привезли стару жінку, яка бурмотіла собі під ніс молитви. Її відправили на операцію, а зранку вона розповідала іншим пацієнтам, що її оперувала маленька і худенька жінка.
Справді, завідувачка хірургічного відділення на вигляд здавалася тендітною і слабкою. Однак у неї був сильний характер і високий рівень професіоналізму. Бабуся сіла на край ліжка і мовила далі:
– Можу розповісти вам свою історію життя. Мене рано видали заміж за скупого та дріб’язкового чоловіка. Він рахував кожну, витрачену мною, копійку. Я не кохала його, тому лише зраділа, коли він пішов воювати. Вдома настав спокій. Я жила, як і всі люди в ті часи. Не легко доводилося: голод і бідність не оминули. Згодом у мене був роман з одним солдатом. Після спільно проведеної ночі я завагітніла. Мати сказала, що невідомо, чи повернеться мій чоловік, тому хай дитинка залишається.
Так у мене народився син. А потім по закінченню війни і чоловік додому заявився. На той момент я вже жила з матір’ю, тому відмовилася повертатися до нього.
Виховувала сина самостійно. Славний хлопчик виріс, але загинув рано. У 18 років розбився в аварії. Поховала дитя, а сама повернулася в порожній дім.
Одного разу до мене прийшов сусід і сказав, що є один чоловік, якому я сподобалася, мовляв, будемо сватати. Я лише посміялася з цього, але наступного ранку бачу – ідуть. Зайшли, сіли за стіл, витягнули пляшку і давай розмовляти. Зрештою, я сказала, що подумаю.
– Пропоную одразу з’їжджатися. Чого тягнути?
– Я серйозна дама і не буду з першим зустрічним в ліжко лягати! – обурилася я і прогнала гостів геть.
Через деякий час чоловік освідчився мені. Я погодилася. Одружилися і я не пошкодувала. Десять років ми жили душа в душу. А потім він помер. Та у нас встиг народитися син. Він виріс й одружився. З невісткою я також добре ладнала. Потім й онуки у мене появилися. Зараз я зовсім не хвилююся, бо є кому мене поховати.
Потім бабуся втомилася і заснула. Згодом в палату зайшла красива жінка з пакетами в руках. Вона принесла гостинці старій жінці і тихенько розклала їх в тумбочці. Потім сіла на стілець і, зітхнувши, запитала:
– Давно вона спить?
– Мабуть, півтори години. Та пора вставати, бо обід скоро, – відповів хтось з пацієнтів.
– Мамо, прокидайтеся Я приїхала до вас в гості. Пора обідати, а трохи згодом віддихнете знову, – ніжно сказала жінка.
– А я чекала на тебе, – радісно промовила бабуся. – Як вдома справи? Що з моїм котом? – поцікавилася вона.
– Все гаразд. За будинком ми наглядаємо і кота годувати не забуваємо. Не переймайтеся. Я вам принесла вашу пенсію і квитанції оплачені. А ще газету, щоб почитати. Їсти будете? Я вам спекла ваші улюблені ватрушки.
– А сир домашній є?
– Звичайно! – відказала невістка і потяглася до тумбочки з продуктами. Вона налила гарячого бульйону з термоса, а до нього подала млинці з сиром. – Смачного вам.
Жінка погодувала бабусю, допомогла їй переодягнутися, причесатися і застелити постіль. Потім вона пішла додому, а старенька знову озвалася:
– Оце невістка мені попалася. Я одразу зрозуміла, що вона буде гарною дружиною і матір’ю. І не помилилася! З такою невісткою і дочка не потрібна!
Чи можуть чужі люди стати ближчими, ніж кровна рідня?
