Ніколи б не могла уявити, що через пандемію я опинюся на вулиці. Мені 30 років та й мене є маленький син Артем. Звісно, що коли розпочалася епідемія, багато людей втратили роботу і я не виняток. Тому не було жодних коштів, щоб платити за оренду квартири.
Звісно, що я намагалася знайти бодай невеликий підробіток, але все було марно. Спершу я хотіла переїхати на квартиру подешевше, щоб мати де жити перший час. Однак, багато орендарів хотіли плату за перший та останній місяць – для мене це була захмарна ціна. Тоді з’явилася Іванка – моя сестра, як запропонувала допомогу. Вона жила у великому будинку за містом та з радістю хотіла забрати до себе мого сина. Казала, що віддасть йому найбільшу кімнату, лиш би він не жив на вулиці.
Я знайшла невелику кімнату, на оплату якої вистачало грошей. Звісно, що це була маленька кімнатка з двома ліжками та поганою сантехнікою, але ми не хотіли переїжджати до сестри, син був проти. Ми у двох жили чудово. Трішки економили, але все було добре.
Одного дня до мене зателефонували батьки та докоряли, що я відмовилася від пропозиції сестри. Мовляв, я зовсім не думаю про сина та краще жити з Іванкою разом, аніж у старій квартирі.
– Якщо ти не передумаєш, то ми зателефонуємо у служби опіки! Вони одразу заберуть у тебе Артема. Ти погана мати! – кричали вони у слухавку.
Але такі погрози ніяк не лякали, я не дозволю забрати сина! Тим паче, що він сам хоче залишитися зі мною у такий скрутний час. Артем – моя єдина розрада та втіха. Звісно, що тоді він щодня сидів вдома, адже школа була закрита і я намагалася замінити йому вчителів. Знайшла хорошу роботу та зарплати вистачило, щоб купити йому ноутбук для навчання.
Однак, батьки з сестрою ледь не щодня телефонували мені із погрозами, що ладні піти на все, лиш би забрати від мене сина. Декілька разів приходили та стукали у двері, але я не відчиняла. Як тільки почули про те, що викличу поліцію – одразу втекли. Я знаю, що вони люблять мого Артема, але така “турбота” перейшла всі межі дозволеного. Вони ж хочуть позбавити його можливості бачитися з рідною матір’ю! Я можу прийти до сестри у гості, але не більше! Не хочу жити у її будинку і все! І чому вона хоче забрати тільки хлопчика, а мене їй не шкода?
Але зовсім скоро я програла у цій битві. Служба опіки все-таки виявили щось “погане” та я була просто змушена тимчасово віддати Артема до Іванки. Сподівалася, що скоро знайду іншу роботу, зароблю грошей на нову квартиру та ми знову будемо жити тільки удвох разом!
– Послухай, це на декілька місяців. Я обіцяю, що скоро заберу тебе від тітки, як тільки буде нагода. Але ти ж розумієш, що у мене просто нема вибору – заспокоювала сина, поки збирала всі його речі.
– Мамо, але я хочу бути тільки з тобою! Не віддавай мене до тітки, я її не люблю! Я люблю тільки тебе! – плакав малюк та міцно обіймав мене.
Тоді приїхала Іванка на машині та поспіхом забрала сина, навіть не дала хвилинку, щоб обійняти його. Я бачила, як він ніжно махав мені долонею з вікна. Тоді я гірко плакала та не знаходила собі місця. Але розуміла, що тепер треба рухатися тільки вперед – все заради того, щоб повернути його додому.
Однак, наступного дня до мене зателефонувала сестра:
– Твій син обмалював мені всі стіни у будинку маркером! А він, до речі, не змивається! А ще зранку розбив мою улюблену вазу!
Я знала, що сестра вклала просто всю свою душу в будинок, тому кожна деталь для неї була на вагу золота.
– Вибач, я віддам тобі потім гроші або куплю нову… – ніяково відповідаю.
Але ввечері на неї чекав черговий “сюрприз”:
– Твій син ледь не спалив мій будинок, коли готував собі вечерю на кухні! Це просто жах! Я більше не можу з ним жити! – кричала у трубку сестра.
Тоді я навіть відпросилася з роботи, щоб поїхати до неї та забрати Артема додому. Тоді я ледь не плакала від щастя. Мій син навмисне капостив тітці, щоб просто повернутися додому. Ось такий у нього був хитрий план!
Відтоді ні сестра, ні батьки більше не телефонували мені. З часом у нас все налагодилося, ми переїхали на кращу квартиру. А той випадок згадую як просто веселу історію з життя. Я побачила, на що здатний Артем заради мене.
На вашу думку, родина вчинила правильно, коли запропонувала жінці таку “допомогу”? А що б ви вчинили на місці матері?
