– А ти пам’ятаєш Риту, нашу однокласницю? – запитав Владислав.
– Ту, що бігала за мною? Звісно. А що? – відповів Ігор.
– Я згадав про неї, бо Марина казала, що вона запитувала про тебе.
– Ого. Кохання не вмирає, – засміявся хлопець.
***
– Ти готова? – гукнула Марина.
За мить із примірювальної вийшла Рита. Мати сказала:
– Ану покрутися, щоб ми подивилися.
– Здається, нормально, – сказала Рита, зупинившись перед дзеркалом.
– А мені не подобається, – заявила подруга.
– Ми можемо ще пошукати, гаразд? – запитала матір.
– Добре, – погодилася Рита.
***
Хлопці збиралися в нічний клуб. У них була традиція загадувати ім’я дівчини, яку потрібно вгадати, а потім з нею познайомитися. Ігор допитувався у друга, кого ж він загадав, а той не хотів відкривати усі карти.
Раптом за їхній столик підсіла Марина, обійнявши брата.
– Ой, вечір зіпсований, – спохмурнів Владислав.
– Та чого ти? – перебив Ігор. – Привіт, Марино. А що це Рита про мене запитувала?
– Нічого такого. Ми просто переглядали старі фотографії і говорили про всіх по черзі. І тебе мимохідь згадали. А що таке? – відповіла дівчина.
– Зрозуміло. Я просто думав, що вона мене забути не може, – усміхнувся Ігор.
Марина подумала про те, що нічого не змінилося. Друг брата яким був самозакоханим, таким і залишився.
– Це ж стільки років з того часу пройшло, – відказала Марина.
– Я знаю. І що з того?
– Нічого,- знизила дівчина плечима.
На горизонті з’явилася дівчина. Вона махала рукою в сторону Марини, а потім підійшла до столика, де та сиділа.
– Усім привіт! Марино, ти йдеш? – запитала вродлива білявка.
– Так, – підвелася Марина. – Ходімо, Рито.
– Рита? Це ти? – здивувався Ігор.
– Так. А що?
– Тебе не впізнати. Такою красунею стала.
– Подорослішала, – байдуже відказала дівчина.
– Можливо, ви залишитеся з нами? – запропонував Ігор. – Проведемо разом вечір.
– Ні. У нас немає часу і є плани, – відрізала Рита.
Дівчата пішли геть, а хлопці сиділи, заглядаючи їм у слід.
– Хто б міг подумати, що все так обернеться! – реготав Владислав.
– Помовч краще, бо і без тебе тоскно, – відказав Ігор.
– Тепер ти б хотів бути з нею, а пізно, – далі кепкував Влад.
– І чому ти мені не сказав, що вона так змінилася? – обурився Ігор.
– А я звідки міг це знати? Я не бачив її, – виправдовувався друг.
Вечір закінчився сумно. Після клубу Ігор йшов набережною і думав про своє життя. Така поведінка абсолютно не була для нього характерною. Йому виповнилося уже 29 років. До цього часу він ніколи навіть не задумувався про шлюб чи серйозні стосунки. І ось одна зустріч з однокласницею не давала йому спокою. Хлопець шкодував про те, що колись насміхався з дівчини.
Раптом чийсь голос перервав його роздуми.
– Чому ти не в клубі з дівчатами?
– Рито? А що ти тут робиш?
– Гуляю.
– Я можу скласти тобі компанію, якщо хочеш, – запропонував Ігор.
– Гаразд.
Після прогулянки пара присіла на березі річки. Запала мовчанка. Через деякий час хлопець запитав:
– Чому діти такі жорстокі? Я не розумію, як міг тебе колись так ображати…
– Навіщо ворушити минуле? – запитала Рита. – Зараз все змінилося і ми стали іншими людьми.
Ігор зрадів почутому і обійняв дівчину.
– Ми можемо піти в те місце, де я вчив тебе цілуватися. Пам’ятаєш?
– Так. Ходімо, – підтримала Рита.
Вони йшли, тримаючись за руки. Дорогою згадували про дитинство. Їм вдвох було настільки комфортно, що здавалося, ніби цих років розлуки ніколи й не було.
Зрештою Ігор з Ритою підійшли до того самого місця. Під деревами стояла лавочка. Дівчина присіла і глибоко вдихнула. Вона насолоджувалася тишею. Хлопець спробував наблизитися до Рити і поцілувати її, але та відвернулася.
– Це буде зайвим, – сказала дівчина.
Вони сиділи доти, доки на небо не вийшло сонце. Світанок настав занадто скоро. Ігор навіть не помітив, як збіг час. Він не хотів розлучатися з Ритою.
– Я так радий, що зустрів тебе!
– Що ти маєш на увазі?
– Знаєш, лише сьогодні я зрозумів, що ти та, кого я хочу бачити поруч з собою. Ми так давно знайомі, а я був таким дурнем, що не помічав свого щастя! Проте наша зустріч – це доля.
Рита опустила очі.
– Що з тобою? – запитав хлопець.
– Наступного тижня у мене весілля. Буквально через кілька годин прилетить мій наречений. Після всіх урочистостей ми переїдемо в інше місто. Мабуть, це наша остання зустріч.
Ігор міцно обійняв Риту і поцілував її в чоло.
– Мабуть, я заслужив на це…Рито, а тобі я хочу побажати справжнього щастя! Щодо мене, то доведеться пережити біль втрати близької людини, яку тільки знайшов…
Чи сподобалася вам ця історія?
