«Щастя тобі, – сумно сказав Ігор, – а мені сил забути ту, кого я знайшов і відразу втратив …»

– А ти пам’ятаєш Риту, нашу однокласницю? – запитав Владислав.

– Ту, що бігала за мною? Звісно. А що? – відповів Ігор.

– Я згадав про неї, бо Марина казала, що вона запитувала про тебе.

– Ого. Кохання не вмирає, – засміявся хлопець.

***

– Ти готова? – гукнула Марина.

За мить із примірювальної вийшла Рита. Мати сказала:

– Ану покрутися, щоб ми подивилися.

– Здається, нормально, – сказала Рита, зупинившись перед дзеркалом.

– А мені не подобається, – заявила подруга. 

– Ми можемо ще пошукати, гаразд? – запитала матір.

– Добре, – погодилася Рита.

***

Хлопці збиралися в нічний клуб. У них була традиція загадувати ім’я дівчини, яку потрібно вгадати, а потім з нею познайомитися. Ігор допитувався у друга, кого ж він загадав, а той не хотів відкривати усі карти.

Раптом за їхній столик підсіла Марина, обійнявши брата.

– Ой, вечір зіпсований, – спохмурнів Владислав.

– Та чого ти? – перебив Ігор. – Привіт, Марино. А що це Рита про мене запитувала?

– Нічого такого. Ми просто переглядали старі фотографії і говорили про всіх по черзі. І тебе мимохідь згадали. А що таке? – відповіла дівчина.

– Зрозуміло. Я просто думав, що вона мене забути не може, – усміхнувся Ігор.

Марина подумала про те, що нічого не змінилося. Друг брата яким був самозакоханим, таким і залишився.

– Це ж стільки років з того часу пройшло, – відказала Марина.

– Я знаю. І що з того?

– Нічого,- знизила дівчина плечима.

На горизонті з’явилася дівчина. Вона махала рукою в сторону Марини, а потім підійшла до столика, де та сиділа. 

– Усім привіт! Марино, ти йдеш? – запитала вродлива білявка.

– Так, – підвелася Марина. – Ходімо, Рито.

– Рита? Це ти? – здивувався Ігор.

– Так. А що?

– Тебе не впізнати. Такою красунею стала.

– Подорослішала, – байдуже відказала дівчина. 

– Можливо, ви залишитеся з нами? – запропонував Ігор. – Проведемо разом вечір.

– Ні. У нас немає часу і є плани, – відрізала Рита.

Дівчата пішли геть, а хлопці сиділи, заглядаючи їм у слід.

– Хто б міг подумати, що все так обернеться! – реготав Владислав.

– Помовч краще, бо і без тебе тоскно, – відказав Ігор.

– Тепер ти б хотів бути з нею, а пізно, – далі кепкував Влад.

– І чому ти мені не сказав, що вона так змінилася? – обурився Ігор.

– А я звідки міг це знати? Я не бачив її, – виправдовувався друг.

Вечір закінчився сумно. Після клубу Ігор йшов набережною і думав про своє життя. Така поведінка абсолютно не була для нього характерною. Йому виповнилося уже 29 років. До цього часу він ніколи навіть не задумувався про шлюб чи серйозні стосунки. І ось одна зустріч з однокласницею не давала йому спокою. Хлопець шкодував про те, що колись насміхався з дівчини.

Раптом чийсь голос перервав його роздуми.

– Чому ти не в клубі з дівчатами? 

– Рито? А що ти тут робиш?

– Гуляю.

– Я можу скласти тобі компанію, якщо хочеш, – запропонував Ігор.

– Гаразд.

Після прогулянки пара присіла на березі річки. Запала мовчанка. Через деякий час хлопець запитав:

– Чому діти такі жорстокі? Я не розумію, як міг тебе колись так ображати…

– Навіщо ворушити минуле? – запитала Рита. – Зараз все змінилося і ми стали іншими людьми.

Ігор зрадів почутому і обійняв дівчину. 

– Ми можемо піти в те місце, де я вчив тебе цілуватися. Пам’ятаєш?

– Так. Ходімо, – підтримала Рита. 

Вони йшли, тримаючись за руки. Дорогою згадували про дитинство. Їм вдвох було настільки комфортно, що здавалося, ніби цих років розлуки ніколи й не було.

Зрештою Ігор з Ритою підійшли до того самого місця. Під деревами стояла лавочка. Дівчина присіла і глибоко вдихнула. Вона насолоджувалася тишею. Хлопець спробував наблизитися до Рити і поцілувати її, але та відвернулася. 

– Це буде зайвим, – сказала дівчина.

Вони сиділи доти, доки на небо не вийшло сонце. Світанок настав занадто скоро. Ігор навіть не помітив, як збіг час. Він не хотів розлучатися з Ритою.

– Я так радий, що зустрів тебе!

– Що ти маєш на увазі? 

– Знаєш, лише сьогодні я зрозумів, що ти та, кого я хочу бачити поруч з собою. Ми так давно знайомі, а я був таким дурнем, що не помічав свого щастя! Проте наша зустріч – це доля. 

Рита опустила очі.

– Що з тобою? – запитав хлопець.

– Наступного тижня у мене весілля. Буквально через кілька годин прилетить мій наречений. Після всіх урочистостей ми переїдемо в інше місто. Мабуть, це наша остання зустріч.

Ігор міцно обійняв Риту і поцілував її в чоло.

– Мабуть, я заслужив на це…Рито, а тобі я хочу побажати справжнього щастя! Щодо мене, то доведеться пережити біль втрати близької людини, яку тільки знайшов…

Чи сподобалася вам ця історія?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector