Віка якраз поверталася додому, як на зустріч з квартири вийшов якийсь чоловік. Він був приємної зовнішності, гарно одягнений і з хорошими парфумами.
– Це хто? – спитала в мами Віка, – симпатичний мужчина.
– А, ти вже повернулась. Та так, знайомий один.
– Колишній співробітник?
– Ну практично.
Віка зрозуміла, що мати не хоче розказувати про гостя і пішла на кухню.
Через кілька днів вона хотіла зробити мамі сюрприз, накупила її улюблені фрукти й пішла додому. Але там нікого не було. Дочка вирішила зайти пізніше, і коли виходила з під’їзду побачила її з букетом квітів і тим самим чоловіком. Вони йшли попід руку і мило розмовляли.
– О, ти зайшла в гості! Привіт, доць. Познайомся, це Олег Іванович, мій давній знайомий.
– Дуже приємно – чоловік нахилився і поцілував руку Віці, – я багато чув про вас, а тепер не буду вас затримувати. До побачення!
Чоловік пішов, а ми з мамою повернулися додому.
– Ну, а тепер розкажеш хто він? – згорала від цікавості Віка. – ти так світишся, ніби закохалася вдруге після тата!
– Ну добре. У нас були стосунки з ним ще до твого батька. Але розставання було неприємним і я не сильно люблю це згадувати.
– Ну, будь ласка, я твоя дочка, нікому не розкажу. Я б дуже хотіла знати більше про твоє життя, – вмовляла дочка.
– Ми працювали разом. Я влаштувалася секретаркою і мені подобалась робота. Зарплата була хороша і колектив. Якось я йшла коридором з великою стопкою документів і вони впали. А Олег тут же допоміг їх зібрати. Коли наші погляди перетнулися я зрозуміла, що попалась на його красу. Високий, підтягнутий і ці карі очі просто полонили мене. Він. здається, теж звернув на мене увагу. Так ми почали зустрічатись, ходили на фільми й танці, багато гуляли й навіть планували весілля. Але попри сильні почуття його так і не відбулось. Він прийшов тоді до мене сумний і пригнічений. Я відчула, що щось не так.
– Весілля не буде. Вибач, я кохаю іншу…
Ці слова були для мене, як постріл в серце. Більше пояснень я не почула. Сильно образилась і замкнулась, життя не було мені милим. Через деякий час зустріла твого батька і навмисне вийшла заміж, щоб Олег ревнував. З того часу я більше нічого не чула про нього. І раптом він знову з’являється нізвідки.
Він розказав мені в чому була справжня причина. Батько змусив. Точніше одна жінка була сильно закохана в Олега. Вона всіма можливими способами хотіла його добитися, але його серце було зайняте мною. Та Рома насправді мала вплив на батька, бо була якимось бізнес-партнером. Тому він пригрозив сину, що або весілля з Ромою, або мою маму звільняють з магазину і приписують фальшиві накладні. Він хотів вберегти мене і погодився, хоча сам потім якнайшвидше розлучитися.
Тоді батько схитрив вдруге. Відправив їх жити закордон, щоб ми взагалі не бачились. Там у них народилася дитина, але зі слабким здоров’ям. Хлопчик не дожив до місяця. З тої біди Рома сильно сумувала, втрата її підкосила і вона з часом сама заслабла. Олег не міг її просто так кинути, жалів довгі роки. А коли і її не стало, то повернувся сюди.
– Нелегке життя видалось в нього. Так вам треба надолужити втрачене! Добре, що він знайшов тебе, ти бачиш якою щасливою одразу стала, і він, думаю теж.
Минуло кілька тижнів і мама радісно повідомила, що їй зробили пропозицію. Тоді всі були такі щасливі.
– Доць, присядь. Я маю тобі дещо сказати. Постарайся мене зрозуміти. Але прошу, не сердься… Олег твій біологічний батько.
Віку ошелешила ця новина.
– Як батько? Що ти таке кажеш?
– Я не знала, що вагітна, коли ми розходились. А твоєму батьку сказала, що пологи були дещо передчасні, але це нічого. Зрозумій, я не хотіла, це вийшло не навмисно. Я дурила тебе і батька весь цей час. Ми мали лише тебе і приділяли всю увагу тобі. Гарне в нас склалося життя. Але я мала тобі зізнатися. Тепер час розказати це Олегу.
Дочка не могла промовити ні слова. Їй не вірилось, що людина, яку вона вважала батьком насправді ним не був.
– Я в шоку. Не уявляю, як ти це все могла приховати від нас. Мій батько на жаль помер, а цього Олега я просто сприйматиму твоїм новим чоловіком, вибач.
Віка не тримала образи, просто прийняла факт і жила з цим.
Згодом ми святкували їхнє одруження. В домашній атмосфері накрили на стіл і я сказала тост.
– Будьте щасливі й кохані. Нехай вас більше ніщо не розлучає. Підтримуйте один одного, піклуйтеся і живіть довго в радості й злагоді. Тоді обійняла їх обох.
– Дякуємо! Я зараз найщасливіший на світі чоловік. Поруч кохана дружина і така чарівна донечка. Дякую!
От так живеш і не знаєш, що готує для тебе життя. Головне, що мама призналася і все налагодилось.
Чи правильно зробила мати Віки, що приховала від дочки правду?
