Одна з найголовніших проблем у молодій родині – непорозуміння між свекрухою та невісткою. Чомусь жінка не приймає дівчину у родину, завжди знаходить причини для сварки чи докорів та часто може наставляти рідного сина проти дружини! Хтось мовчить та просто намагається прийняти ситуацію, інші – шукають вихід з ситуації. Звісно, що є випадки, коли подружжя просто розлучається і все.
Однак, що робити, коли свекруха – жадібна людина? Ось моя історія.
Субота, 6 ранку. Ми з чоловіком молодко спимо, адже тиждень був просто пекельний – запара на роботі, проблеми з документами, а вдома сусіди зверху затопили. Думали, що сьогодні відпочинемо. Але наш спокій порушив телефонний дзвінок від свекрухи.
– Ви ще спите? Ото ви ледацюги! А я вже на дачу приїхала і м’ясо купила. Приїжджайте, шашлики будемо смажити. Давайте, я вас чекаю! – сказала жінка та кинула слухавку. Не могли відмовити, адже вона така людина, яка може легко образитися. А потім ще декілька днів може з нами не говорити. Буде гордо чекати, що ми перші вибачення попросили.
Тому швидко зібралися, навіть не встигли поснідати, хіба на заправці купили каву та бургер. Також з нами їхав брат чоловіка та його молода дружина, пара тільки 2 місяці тому одружилася. Знаю, що жінка не любить Ольгу та всіляко намагається її принизити перед родичами та сусідами, мовляв, білоручка та нічого не вміє робити. Ох, ну і цікаві вихідні у нас попереду. Подумки вже готують до гостинності свекрухи. Не розумію, чому їй невістка молода не догодила – красива, роботяща, турботлива. Можливо, що просто ревнує? Адже син тільки нещодавно переїхав від неї до жінки на квартиру.
Я ж то вже була загартована, адже після весілля майже рік часу жила зі свекрами у них на квартирі. Криза, безробіття, кредит – обставини були вагомі. Добре, що то пекло завершилося. Ми з чоловіком квартиру обирали тільки за одним принципом – подальше від свекрухи. Так що ми хоч і живемо в одному місті, але бачимося досить рідко.
Пам’ятаю, як щоранку вислуховувала скарги від жінки – то я голосно пчихаю, стукаю ложечкою, коли каву заварю чоловікові та зовсім не вмію готувати. Добре, що чоловік завжди був на моєму боці, інакше б я давно поїхала у лікарню нерви підлатати. Ми тоді заробляли мало, я – звичайна медсестра у дитсадку, а чоловік таксував. Але нашими фінансами розпоряджалася свекруха. Казала, щоб ми віддавали їй гроші за квартиру, продукти та навіть платили комунальні послуги – ми живемо у чужій квартирі! Та ми не знали, куди піти, тому вирішили жити далі з ними. Мало того, що треба кредит за квартиру виплачувати, збирати гроші на ремонт та переїзд, але ні – кошти тільки до кишені жінки. Хоча вона працювала головним бухгалтером у великій фірмі, а свекор мав свій бізнес.
– Ви так довго їхали, немов ті черепахи, от я вирішила сітку на паркані поміняти. Ану, хлопці, допоможіть! – кричить Ніна Іванівна, коли відкривала ворота для автівки. Сини одразу побігли допомагати. Думаю, що то не випадково жінка саме зараз почала паркан ремонтувати.
– Дівчата, а ви куди? Додому? Втомилися чи що? Та ви ще нічого не робили, ото ледацюги! Ану беріть відерко, вчора якраз помідори дозріли, давайте, до шашлику назбирайте, салат будемо робити! – дорікає нам Ніна Іванівна та йде у сарай по рукавиці для городу.
Але чоловіки були голодні, а ми ледь ногами перебирали – ще спали на ходу. Та свекруха навіть нам кави не запропонувала, щоб ми збадьорилися! От ми цілий день з Олею на кухні стояли – ні, не салат готували, а помідори та огірки закручували на зиму. Звісно, що все для свекрухи – нам навіть баночки не дістанеться. А хлопці за той час антену поставили, бо свекруха пропускає свій серіал по телевізору, нарубали дрова на зиму (серпень місяць на дворі, яка зима взагалі) та викопали нову яму для гною. Брудні та втомлені. Хотіли піти в душ, помитися – так ще мали бочку води набрати, бо кран не працює, а є тільки літній душ. Тому чоловік ще добру годину провів за ремонтом, а молодший син тягав відра води з криниці, яка була аж за декілька будинків від нас.
– Ох, я така голодна. готова цілого слона з’їсти – каже Ольга та хоче взяти помідора, адже такий смачний та соковитий. Але тут, немов фурія, до кухні залітає пані Ніна та вдарила її по долоні
– А ти лиш би їла і їла! Подивися на себе, яка широка стала, сина мого об’їдаєш чи що? І як він тільки у таку ледацюгу закохався – починає кричати жінка, що аж невістка налякалася. Тут вже я не витримала та почала заступатися за дівчину, мовляв, ми тут приїхали відпочивати на шашлики, а не безкоштовно працювати. Адже за весь день ми навіть кави не випили!
– Ох і які ви всі ліниві, шкода моїх синів. Якщо такі голодні, то розпаліть багаття! А я піду за м’ясом. – пробурмотіла жінка.
Ми вчотирьох розклали стіл, скатертину та прибори. Хлопці розпалили багаття, я з Олею на швидку руку зробили салат. Ось і гонорово вже Ніна Іванівна з пакетиком. Думали, що там шашлики? Дзуськи, 10 маленьких сардельок – по дві на кожного.
Тут вже й сни не стали мовчати. Голосно сварилися з матір’ю, а та лиш дорікала, що то, мовляв, жінки винні – нічого не готували та не допомагали. Я взяла Олю за руку та пішла до машини. Через декілька хвилин чоловік сів за кермо і ми поїхали геть. Навіть не попрощалися з нею.
Думаєте, що жінка заспокоїлася та усвідомила, що була не права? Наступного дня зателефонувала мені, а почала лаятися, мовляв, які ми погані та нездари, що тільки їсти хочемо, а до праці лінуємося. І що ми маємо поганий вплив на чоловіків! Ось вам і “вибачте-пробачте” від свекрухи.
Через тиждень знову телефонує.
– Я купила вам м’яса, 5 кілограмів. Приїжджайте, погода гарна, посидимо на дачі. Олю візьміть. – каже вона чоловікові.
Чомусь вирішила дати жінці другий шанс. Можливо, що вона усвідомила свою провину? Та через декілька хвилин після розмови до чоловіка телефонує батько:
– Сину, не треба їхати на дачі. Мати знову знайшла для вас роботу. Не хочу, щоб ви знову собі настрій псували. Я вже викликав працівників, бо у нас дах протікає. А мама вперлася і не хоче гроші чужим людям платити. Я вже сам з цим розберуся, а ви краще вихідні проведіть без нас.
Відтоді я рідко підіймаю слухавку від свекрухи. А чоловік взагалі заблокував її номер. Добре спілкуюся тільки зі свекром. Часто запрошуємо Ольгу та брата до себе у гості, у кафе ходимо чи в кіно. А жінка на нас так сильно образилася, що тепер навіть на свята не вітає. Ну і нехай, нам і без неї добре.
Що б ви порадили зробити жінці? Можливо, варто помиритися зі свекрухою?
