“Коли я вступила в університет, то одразу почала поєднувати навчання з роботою. Мешкала я в гуртожитку, а в батьківському домі тим часом залишився мій молодший брат. На щастя, він турбувався про маму з татом. Проте через кілька років їх не стало. Після цього між нами з Артемом пробігла чорна кішка. Останньою краплею в наших стосунках став поділ майна. Через свою гордість я вирішила залишитися жити у двокімнатній квартирі.
Артем зачепив мене своїми докорами про те, що я зовсім не допомагала нашим рідним, на відміну від нього. Зрештою я сказала йому, що він може залишатися у квартирі, а сама перебралася в інше місто. Там я хотіла почати все з чистого листа. З того часу пройшло чотири роки. У мене з’явився наречений. Перед весіллям я вирішила налагодити стосунки з братом, адже він був моєю єдиною ріднею.
На святкування Артем приїхав без подарунків. Він розповів, що продав майно батьків і вклав кошти у свій бізнес. Зараз він мешкає в домі своєї нареченої. Молоді також планують одружитися. Його дівчина із заможної сім’ї і коли я побачила її, то зрозуміла, що це стало вирішальним фактором для Артема при виборі супутниці.
У шлюбі з чоловіком ми прожили два роки, а потім розлучилися. Паралельно я втратила роботу. Проте у цій ситуації брат підтримав мене. Він не лише намагався врятувати мене від смутку, але й запропонував пожити у його домі. Проте не все було так ідеально, як хотілося б.
Мені дісталася окрема кімната. Проте Аня, дружина Артема, не була в захваті від цієї ідеї. Перший час справи йшли добре. Я намагалася проявляти ініціативу і допомагати з хатніми справами. Це увійшло у звичку і буквально перетворилося на мій обов’язок. Я навіть не здивувалася, що та кімната, яку мені виділили, першочергово була запланована для гувернантки. Власне саме на неї я й перетворилася. Брат інколи допомагав мені з фінансами, але всі витрати у нас були роздільними. У холодильнику кожен мав власну полицю.
Однак з Анею у нас стосунки не ладналися. Дівчина постійно дорікала мені і прискіпувалася до дрібниць. Нещодавно ввечері я приготувала собі бутерброд. Так вона вирвала його у мене з рук, мовляв, нічого їсти після 6-ї. І взагалі, за її словами, я знахабніла до крайнощів.
Мені прикро, що моє життя склалося таким чином. У свої 40 років я не маю власного житла, пристойної роботи і сім’ї. Доводиться прислуговувати рідному брату, щоб зводити кінці з кінцями. Зараз мені потрібна підтримка, адже відчуваю, що мої руки опустилися”.
Що б ви могли порадити жінці, яка опинилася в такій складній ситуації?
