Жити зі своїми старенькими батьками наважуються далеко не всі діти. Багатьом така перспектива здається занадто страшною та неприємною. Всім нам відомо, що у кожної людини свій характер, а у зрілому віці він стає ще жорсткішим. Витримати таке може не кожен. Проте ми вирішили поділитися з вами історією однієї жінки, яка все ж наважилася забрати матір до себе й не пошкодувала про це. Далі, з її слів.
“Мене звуть Людмила. Одного дня я просто вирішила забрати свою маму до себе. Просто прийшла до неї та сказала збирати речі. Вона не пручалася. Охайно склала всі речі в невеликий пакет. Все найнеобхідніше – теплий халат, декілька кофтинок, спідниці та капці з вишивкою “Найкращій бабусі”.
Тепер, коли я повертаюся додому, то завжди зустрічаю там дорослу п’ятирічну дівчинку. Вона завжди сором’язливо мені посміхається й тихенько жує свій улюблений шоколад. Я щодня купую їй її улюблені ласощі. Вона така худенька, маленька…
Постійно перевіряє чи не загубила свою обручку. Часом навіть по декілька разів. Я бачу її безпорадність та повну довіру, адже вона дозволила мені взяти відповідальність за її життя. Ви не уявляєте цей погляд, коли я повертаюся додому з роботи. Для неї я – цілий світ.
Запитаєте як живеться мені? Не буду брехати, з самого початку було надзвичайно складно. Мама звикла жити сама та по-своєму організовувати господарство. Але я розумію, що її розум захоплює всім відомий вірус і вона просто потребує моєї допомоги та підтримки.
Потрібно цінувати час, поки ми можемо бути разом.”
Ви б забрали свої батьків до себе?
