Щоранку незнайомий пес почав проводжати Тетяну до роботи. А вона була рада цьому. Вулиці були ще порожні, самотні чоловіки, що йдуть слідом або назустріч, трохи лякали.
А величезний пес з похмурим поглядом, що крокує поруч – вселяв упевненість і служив гарантією безпеки.
За кілька днів Таня його добре розглянула … немолодий, розумний, спокійний. Шерсть, яка б на молодій собаці блищала і лежала волосок до волоска, на ньому виглядала недбало, неохайно.
Хода не радувала пружністю, та й сивіючі собачі щоки красномовно навіть не говорили – кричали про похилий вік собаки.
Біля дверей Тетяна дякувала собаці. Погладжуванням по голові, ласкавим словом. І завжди діставала для провідника смачний шматок гостинця.
Вона вже з вечора готувала для свого «джентльмена» частування. Це міг бути тришаровий бутерброд, кілька відварених курячих ший, або ж просто шматок недорогої ковбаси, купленої для собаки спеціально.
Неквапливим рухом хвоста пес дякував і акуратно брав частування. Але чомусь ніколи не їв … Попрощавшись поглядом, він віддалявся, несучи їжу з собою в пащі.
Тетяні було звичайно цікаво, чому він забирає їжу, але ж не буде стежити за псом. Але одного разу все-таки простежила.
Як завжди, вона йшла на роботу в супроводі свого охоронця, дивуючись зовсім безлюдним вулицям. І лише біля самих дверей вона зрозуміла … Сьогодні ж субота! Вихідний! А вона на автоматі поїхала працювати …
Пес, взявши шматок в зубах, повільно віддалявся, а Тетяна, вирішивши не втрачати часу дарма, відправилася слідом за ним. Пес, занурившись у свої невеселі думки, неспішно брів кудись дворами. Тетяна йшла позаду, намагаючись не втрачати його з поля зору.
Пес прийшов на занедбаний двір, який колись оточували двоповерхівки, він пройшов в найбільш зарослий кут. Притулившись боком до дерева, Таня продовжувала стежити за ним. Але нічого цікавого не побачила.
Там просто лежала мисочка, емальована, з відбитими краями …. У неї і поклав свій шматок пес. Поклав і довго вдивлявся в накриту ним самим, тарілку. А потім почав їсти … Вилизав миску до блиску, ліг поруч і почав дихати.
Нервово, дрібно здригаючись носом і губами. Так плачуть від образи діти, які розуміють, що її не заслужили, а заплакати в голос їм не дає страх. Страх того, що інші будуть сміятися.
Тетяна тихенько відступила …. Людям властиво всюди бачити якісь «знаки», немов би без них неможливо керувати власною долею. Ось і Таня вирішила, що вихід на роботу в суботу був не просто так, їй на щось намагаються вказати.
Нова миска, глибока і блискуча, незвично зручно лягла в руку. Таня поверталася в зарослий двір на околиці міста, туди, де старенький пес сумував біля миски. Який був так вихований, що не вмів їсти з землі і наповнював свою миску сам.
– Гей! Собака! Ходімо зі мною!
Пес здригнувся і різко піднявся. Він все зрозумів, але чомусь зволікав, переводячи розумний погляд з блискучої миски на свою – з відбитими, темними краями. Таня нетерпляче покликала його знову і пес наважився піти за нею…
Йому було незручно … Миска ковзала, але він вперто ніс її з собою. Пес був добрий і звик вірити, але він був старий і знав, що довіряти не можна. Тому він взяв частинку свого «дому» і намагався переконати себе, що вони разом, обов’язково, стануть частиною нового будинку.
Через годину, вперше за довгий час, пес не накривав сам собі «стіл», його запросили вже до повної, але його ж старої миски, яка явно вказувала на те, що пес разом з нею став частиною нового будинку.
Ви б змогли взяти безпритульну тварину під свою опіку?
