З чоловіком пішли на вихідних до подруги, оскільки в неї було день народження.
Дружимо ми вже протягом чотирьох років. Познайомилися ще в пологовому будинку, з того часу так і спілкуємося.
Живе вона з чоловіком у квартирі його батьків. Стосунки зі свекрухою складалися в неї не дуже добре. Це я ще зрозуміла під час знайомства, адже в лікарні вона мені розповідала дуже багато історій про те, як ненавидить матір чоловіка, і як вона вставляє їм палки в колеса.
– Лариса, переїдьте тоді до твоїх батьків, якщо тобі зі свекрухою так важко! – запитала я.
– Куди? У село? Ну ні! Я ж нарешті в місто перебралася. Не поїду ні в якому разі додому! – розлютилася жінка.
Після цього я не піднімала цієї теми, навіщо мені лізти в чужу сім’ю. Вона жінка доросла, сама знає як краще.
В моїй уяві свекруха Лариси була справжньою відьмою, тому я не горіла бажанням іти туди в гості.
Двері нам відкрила мила жінка в красивому фартусі.
– Вітаємо! – щиро посміхнулася Анжела Федорівна. – Ви друзі Ларочки? Проходьте, вона в кімнаті.
Ця жінка здалася мені дуже доброю. Вона бігала по кухні туди-сюди, щоб пошвидше все підготувати. Старалася догодити гостям. А Лариса навіть не піднімалася з дивану. Взяла від нас подарунки й одразу за стіл на все готове. Було дуже неприємно за таким спостерігати.
– Сідайте! – запросила Лара. – У Федорівни вже майже все готово. Ще тільки зараз курочку принесе.
– Може, я допоможу? – несміливо запитала у подруги.
Я сама відчувала сором за свою подругу, яка і не збиралася іти на кухню.
– Не потрібно. Вона сама все зробить, – відповіла подруга.
Я все-таки пішла до Анжели Федорівни й спитала:
– Що ж ви все самі? Чому Лара не допомагає?
– Адже вона працює … втомлюється дуже. Плюс діти, чоловік … Я намагаюся все сама по дому робити. З власного досвіду знаю, як нелегко одній все тягнути.
Жінка була дуже втомленою, проте говорила дійсно щиро. Інша б свекруха вже все розповіла про таку ледачу невістку, а та її захищає.
Свекруха, наклавши на стіл страви, переодяглася в ошатну блузку та теж сіла з нами. На що Лариса відповіла:
– Мамо…, Ви що не бачите, що тут самі молоді зібралися. Вам тут буде не цікаво.
Я побачила сльози в очах свекрухи, тому сказала:
– Я проти! Більш того, відмовляюся святкувати без господині будинку! Анжела Федорівна, прошу, сідайте біля мене.
Інші гості мене теж підтримали, а подруга кинула злий погляд. Я дуже не люблю не справедливості, а така її поведінка мене шокувала.
На наступний день, коли Лариса мені зателефонувала й розпочала знову скаржитися на Анжелу Федорівну, я їй висказала все, що думаю.
Так і не телефонує з того часу.
Ви б як вчинили на моєму місці?
