«Бабусю, коли ми підемо на карусель?» – запитав Владик, п’ятирічний малюк.
«Не сьогодні, на вулиці дуже холодно, та й часу немає у мене, термінове замовлення потрібно зробити» – пояснила Софія Андріївна. Жінка поєднувала корисне з приємним, доглядала за онуком і плела різні прикраси з бісеру. Якраз вчора Софії Андріївні надійшло велике замовлення.
«Ну, будь ласка» – попросив хлопчик. Нічого не вдієш, довелося підкоритися маленькому шантажисту.
«Тільки недовго» – попередила онука. «Погуляємо годинку і додому. Пообіцяй, що не будеш вередувати».
«Обіцяю» – виголосив Влад.
У парку було безлюдно. Адже кому могло спасти на думку гуляти в таку погоду. Незабаром Софія змерзла і пошкодувала, що притягла онука на майданчик в таку погоду.
«Владику» – покликала онука. «Ми повертаємося додому, дуже холодно, гойдалки мокрі». Але замість того, щоб послухати бабусю, онук пірнув в дерев’яний низенький будиночок. Софія Андріївна не на жарт розгнівалася. «А ну негайно вилазь» – зажадала жінка. Влад мовчав і бабусі довелося йти до нього. Жінка не розуміла, що сталося зі слухняним онуком.
Сьогодні він ніби з ланцюга зірвався, навідріз відмовлявся слухати її.
«Бабусю, я лялечку знайшов. Можна забрати собі? Вона пищати вміє»- захоплено вигукнув онук. Жінка доклала чимало зусиль, щоб присісти і заглянути в крихітний будиночок.
«Яка лялька, залиш тут. Напевно, дівчинка якась забула». Жінка раптово замовкла, прислухаючись до писку, який доносився з великої дорожньої сумки. Схопившись за серце, Софія Андріївна акуратно дістала сумку і мало не зомліла, там лежала крихітна дитина, загорнута в наволочку.
Малюк дуже замерз і, очевидно, з цієї причини вже майже не міг кричати. Схопивши дитину, жінка розстебнула куртку і притиснула малюка до себе, намагаючись хоч трохи зігріти. Намагаючись не піддаватися паніці, викликала швидку і почала терпляче чекати.
«Ми заберемо лялечку?» – з надією запитав Влад. «У мене ніколи не було таких іграшок».
«Дорогенький, це не лялька, а жива дитина, зараз прийде лікар, забере малюка в лікарню».
Незабаром приїхала швидка, а слідом і поліцейські. Лікар забрала малюка у жінки і машина, включивши мигалки, зірвалася з місця. Софія Андріївна потихеньку приходила в себе і давала свідчення поліцейському.
«Взагалі це не я знайшла, а Владик» – жінка показала на внука. «Я кликала його додому, а він не послухав, поліз в будиночок, напевно, це Господь допоміг дитині».
«Молодець, справжній герой» – похвалив чоловік хлопчиська.
«Не розумію, як можна запхати дитину в сумку і кинути безлюдному місці» – дивувалася жінка.
«Добре хоч так, бувають і гірші ситуації» – пояснив поліцейський. Зовні чоловік здавався спокійним, але тремтячі руки видавали його внутрішній стан. Записавши свідчення, поліцейський зв’язався з лікарнею, куди відвезли знайду. «Все нормально» – полегшено зітхнув він. «У дівчинки переохолодження, лікар пояснив, що ще б пів години і її могли б не врятувати».
«А що ж з нею буде далі? Ви знайдете мати?» – поцікавилася жінка.
«Постараємося, але матері ніхто не віддасть дитину, віддадуть до будинку маляти» – пояснив чоловік. «Ще раз спасибі вам і Владиславу».
На наступний день Софія Андріївна вирішила зателефонувати до дитячої лікарні, дізнатися про стан малятка.
«Ви ким їй доводитеся?» – почула неприємний голос в трубці.
«Ніким, цю дівчинку мій онук знайшов вчора, я постійно думаю про неї, дуже шкода крихітку.
«З Владою все добре»- голос співрозмовниці трохи потеплішав.
«Я правильно розчула, її звуть Владислава?» – здивувалася жінка.
Так, вчора дзвонили з поліції, просили назвати так дівчинку на честь рятівника.
«Вибачте, а можна відвідати дівчинку? Можливо, одяг потрібен якийсь?» – поцікавилася Софія. У трубці повисла пауза. «Ну добре, тільки як виняток».
Після обіду бабуся з онуком купили пелюшки, сорочечки, теплий плед і поїхали в лікарню.
«Можна ми одним оком подивимося на дівчинку?» – попросила жінка.
«Вам можна» – посміхнулася лікар.
«Яка красуня, я принесла їй оберіг, своїми руками робила» – жінка дістала з хусточки маленький кулон з блискучого бісеру на шовковій нитці і поклала біля крихітки. «Будь щаслива, дитинко, бажаю тобі хороших і люблячих батьків, щоб ти більше ніколи не знала біди і зради» – розплакалася Софія Андріївна.
Жінка ще якийсь час цікавилася долею дівчинки. Незабаром знайшли молоду горе мати малої і позбавили батьківських прав. Через пів року, Владу удочерили хороші люди.
Минуло 20 років. Софія Андріївна готувала улюблений пиріг для онука. Владик ще з ранку подзвонив і повідомив, що приготував приємний сюрприз для неї. Незабаром вхідні двері відчинилися і на порозі з’явився онук зі сліпучою красунею.
«Привіт, бабусю, ось і сюрприз, знайомся, це Владислава, моя майбутня дружина. Ми вчора подали заяву в РАГСі»- сказав щасливий хлопець.
«Нарешті» – заплескала в долоні бабуся. «Може і правнука встигну поняньчити. Боже мій, яка ж ви красива пара, буквально створені одне для одного»- розчулювалася Софія Андріївна.
Раптово погляд жінки впав на декольте дівчини. На золотому ланцюжку висів блискучий амулет. Старенька одразу впізнала його, вона таких всього два сплела – один для онука, а другий для дівчинки-знайди, для Владислави.
«Який гарний кулон» – тихо промовила старенька.
«Так, це мій оберіг, раніше я носила його на нитці, а потім батьки подарували мені ланцюжок під нього» – пояснила Влада.
«У мене теж десь такий є» – зауважив Владислав.
Он воно як у житті буває. Виявляється, Владик знайшов своє щастя ще в 5-річному віці. Нехай ця таємниця залишиться зі мною, не хочу ворушити минуле, це не завжди приємні спогади»- подумала Софія Андріївна, витираючи крадькома сльозу.
А ви вірите в такі випадковості в житті?
