Моя мама одна виховувала нас з братом. Батько наш поїхав на заробітки, та так і не повернувся. До сих пір невідомо, що з ним сталося. Може трапилося щось, а може кинув нас. Мама працювала на двох роботах, щоб ми з Сашею ні в чому не мали потреби. Я старша від брата на три роки, тому весь час доглядала за ним і намагалася хоч якось допомагати матері по дому.
Йшов час. Я закінчила школу і вступила до інституту. Отримавши диплом лікаря, я не змогла знайти роботу в нашому селищі. У нас була всього одна лікарня і всі місця були зайняті. Головлікар поставив мене в чергу на працевлаштування і сказав чекати два роки, поки одна зі співробітниць не піде на пенсію. Мені довелося погодитися, адже я не хотіла їхати зі свого будинку і кидати матір одну на старості.
Через місяць мені зателефонувала подруга і запропонувала поїхати на заробітки в Італію.
«Ні, Іра, я не хочу залишати маму одну. Сашка живе з якоюсь панянкою і йому не до матері»- відмовила я подрузі.
«Тамаро, не відмовляйся, така можливість не всім випадає. Попрацюєш рік доглядальницею і зможеш купити хороший будинок. І твоїй матері радість буде на старості, і тобі добре. Буде Тетяна Миколаївна як королева жити в приватному будинку на свіжому повітрі»- продовжувала вмовляти мене Ірина.
«А й справді, скільки ми можемо тулитися в двокімнатній старенькій квартирі?» – подумала я і погодилася. Тим більше роботодавець перевірений, Іра вже кілька років у нього працює.
Мені довелося знайти брата і умовити його повернутися додому, поки я буду за кордоном. Мама у мене була ще не старенька і досить здорова. Але я знала, що, коли нас довго немає вдома, вона починає сумувати і плакати. Саша нехотячи погодився і повернувся додому. Мама не хотіла мене відпускати, але я заспокоїла її, пояснивши, що робота там не важка і платять за неї дуже хороші гроші. Нарешті ми зможемо здійснити мрію всього нашого життя, купимо собі хороший будинок. Мама мене відпустила.
«Їдь, доню, може ти і права, хоч ти поживеш як людина в просторому власному будинку. Рік – це невеликий термін, час пролетить швидко»- сказала мама, стримуючи сльози.
«Ти як завжди права, мамусю, ось приїду з грошима і заживемо як люди, а там і черга моя підійде на роботу, все у нас буде добре» – я обняла маму і поїхала в аеропорт.
Влаштувалася я добре. Мені потрібно було доглядати за жінкою похилого віку і давати їй потрібні ліки за розкладом. Мій контракт вже підходив до кінця, і я потихеньку складала речі, купувала подарунки мамі і братові. Несподівано мене викликав до себе роботодавець і попросив залишитися ще на пів року, при цьому підвищив мені зарплату майже у два рази. Я не змогла відмовитися від такої вигідної пропозиції і продовжила контракт на шість місяців. Я відправила лист матері, повідомивши, що трохи затримаюсь.
Через пів року я прилетіла на батьківщину і з радістю ступила на рідну землю. Мені не терпілося побачити маму, подарувати їй подарунки та поділитися враженнями про заморське життя. Завтра ж почнемо з мамою підшукувати варіанти нового житла, думала я, дзвонячи у двері. Мені довго не відкривали. Потім все-таки двері відчинилися і на порозі з’явилася якась жінка з опухлим обличчям.
“Ти хто?” – дихнула на мене перегаром незнайомка.
«Де моя мати?» – запитала я і увійшла в квартиру.
«А, ти Тамара, сестра Сашки?» – запитала мене жінка.
“Що тут відбувається? Де мої рідні? Я зараз викличу поліцію»- пригрозила я.
«Сашка, підйом, родичка твоя приїхала» – закричала жінка. З кімнати вийшов заспаний Саша. Я не одразу впізнала свого брата і злякалася, побачивши його.
«Саша, що з тобою? Ти п’єш? Хто ця особа і де наша мама?» – в істериці кричала я, трясучи свого брата.
«Та зажди ти, Тамара, не все відразу. Підемо на кухню, поговоримо».
Побачивши бардак, який творився на кухні, я мало не зомліла. Всюди були розкидані порожні пляшки і недопалки.
«Немає більше мамки у нас, не дочекалася вона тебе, бідолаха» – сумно промовив Саша.
“Як немає? Що ти верзеш?” – кричала я в істериці.
«Знаєш, що, давай вали з нашої квартири, ти гуляла десь два роки, а зараз моєму чоловікові допит влаштувала?» – кричала на мене незнайомка. Жінка схопила мене за комір і викинула на сходову клітку. Тут вибіг мій брат:
«Ти пробач мені, Томка, дружина у мене дуже сувора. Ти ж заробила гроші на будинок, залиш нас, будь ласка, в спокої, не заважай нам жити спокійно»- сказав Саша і пішов додому.
Я піднялася на поверх вище до приятельки моєї мами, можливо, вона пояснить щось.
«Доброго дня, тітка Люба, що сталося з моєю мамою?» – прямо з порога запитала я.
«Тамаро, рідна, ти заходь. Тут таке твориться, нам потрібно серйозно поговорити» – сказала сусідка і затягла мене у квартиру. Тітка Люба розповіла мені, що як тільки я поїхала, Саша притягнув додому якусь алкоголічку і повідомив матері, що це його дружина. Молоді влаштовували пиятики кожен день, тому твоя мати почала проганяти їх. А незабаром вона зникла. На питання сусідки «куди поділася Надя», Саша відповів, що померла і вони поховали її давно. Природно, йому ніхто не повірив. У нас містечко маленьке і якщо когось і ховають, то всі про це знають.Твоя мама жива і нам потрібно шукати її»- прошепотіла тітка Люба.
«Але що ж мені робити? Я в поліцію піду прямо зараз, тільки речі залишу у вас»-сказала я сусідці.
«Ми разом підемо, адже я свідок. Там зараз твій однокласник Юра працює дільничним. Ми відразу до нього звернемося. Він тобі допоможе по старій дружбі»- сказала тітка Люба.
Юра уважно вислухав нас і сказав чекати його в кабінеті. Через пів години він прийшов з хорошими новинами. Він затримав мого брата і той швидко зізнався, що здав мати в будинок для людей похилого віку, який знаходиться в сусідній області. Я вирішила брати таксі і відразу їхати туди, мені потрібно терміново рятувати свою матір. Юра підтримав мою ідею і сказав, що ми поїдемо разом на його машині.
Побачивши мене, мама розплакалася: «Донечко моя, приїхала рідна, а Саша сказав, що ти написала йому і повідомила в листі про своє заміжжя. Він говорив, що ти більше ніколи не приїдеш». Мама міцно обняла мене і плакала.
«Мамусю, як ти могла подумати, що я залишу тебе. Ти навіщо погодилася їхати сюди?» – запитала я мати.
«Просто вже рік пройшов, а від тебе ніяких звісток не було, ось я і повірила йому. Я хотіла прогнати їх з квартири, а невістка пригрозила мені, що якщо я не поїду в будинок для людей похилого віку, то вони вивезуть мене в ліс і залишать там. Я боялася її і вирішила, що краще вже тут жити»- сказала мама.
«Ну все, дівчатка, поїхали, я залагодив всі формальності, а ви вдома поговорите, часу у вас буде достатньо. Вашого Сашу я вигнав з квартири разом з його дружиною. Більше вони не сунуться до вас»- розповідав нам Юра.
Нам довелося добу вимивати квартиру, а потім ми пішли з мамою вибирати новий будинок.
«Ось і здійснилася наша мрія, мамусю, тепер заживемо як люди».
«Сашу нашого шкода, адже він непоганий хлопець, а пішов на поводу у тієї жінки» – сказала мама крізь сльози.
«Не хвилюйся, мама, спробуємо допомогти йому. Юра відправив Сашу на примусове лікування. Я зроблю ремонт у квартирі, поміняю меблі, а потім спробуємо познайомити його з хорошою дівчиною»- заспокоїла я мати.
Незабаром ми переїхали в новий будинок. Увечері до нас несподівано приїхали гості – Юра і тітка Люба, сусідка.
«Ну що, не чекали?» – весело запитала тітка Люба.
«Вам не соромно, своїх друзів забули покликати на новосілля. А ми не горді, самі прийшли»- сміявся Юра і поставив на стіл шампанське з тортом.
«Ти, доню, придивися до Юрія, хороший він хлопець і давно тебе любить» – шепнула мені на вухо мама. Ми швиденько накрили стіл і почала відзначати наше новосілля. Я сиділа і думала, як же добре мати надійних друзів, які завжди прийдуть на допомогу і не залишать у важку хвилину.
Вам сподобалася ця історія?
