Я вийшла заміж в юному віці. На той момент мені було 19 років. Звичайно, що нам з чоловіком хотілося самостійного життя. Проте свекруха запропонувала пожити деякий час з ними. Ми погодилися, адже це було вигідніше, ніж орендувати житло. Тим паче квартира у них була велика. Батьки, сестра і ми мали по окремій кімнаті.
Спочатку спільне життя мене влаштовувало. Проте згодом я помітила, що матір чоловіка занадто економна. Вона кожного тижня разом зі всією сім’єю їхала на ринок і купувала продукти по списку. Вдома обов’язково звіряла ціни та чеки. За забуте ввімкнене світло не обходилося без догани. Щодо інших покупок, то всі речі бралися на знижках.
Також потрібно було економити електроенергію. Через це мікрохвильовку, пральну машину і навіть фен можна було вмикати за крайньої потреби. Проте з цими факторами я б могла змиритися. Однак у погоні за економією вони миються лише один раз в тиждень!
Я не можу до цього звикнути, адже раніше душ був для мене щоденним ритуалом. Відколи мене обмежили в цій можливості, я почала інколи заходити до подруги в гості, щоб скористатися її ванною. Інколи я милася вдома, коли нікого не було вдома. Це мене дуже дратувало.
На мою пропозицію переїхати, чоловік відреагував негативно. Мовляв, його все влаштовує. Так дешевше і до роботи йому недалеко. Проте я не цього не розумію.
Тоді я спробувала поговорити зі свекрухою. Я хотіла самостійно оплачувати квитанції за комунальні послуги, яким користуюся. Вона була категорично проти і заявила, що бачила передачу про китайців, які миються по черзі в одній воді.
Жінка сказала, що ми також можемо спробувати таку систему. Думаю, зрозуміло, як я сприйняла цю ідею…
Отож наступної неділі усі вистроїлися в чергу. Я мала йти після сестри чоловіка, але вирішила відмовитися від цього. Ввечері усі щасливі і покупані зібралися на кухні, а я дивилася на їхні усмішки і розуміла, що це остання крапля.
Тоді я поставила чоловіку ультиматум: або ми розлучаємося, або переїжджаємо. Моя маніпуляція подіяла і ми винайняли окрему квартиру.
Проте я одразу помітила, що мій чоловік не хоче відмовлятися від всіх звичок, які йому привили батьки. Зараз він, а не свекруха, докоряє мені за марнотратство. Я вирішила, що терпіти це понад мої сили, тому подала на розлучення.
Тепер я живу абсолютно сама і роблю все, що вважаю за потрібне. Ніхто не заважає мені приймати ванну буквально кожного дня. І знаєте що? Грошей на все вистачає! Можливо, якби я не погарячкувала, ми б з чоловіком знайшли компроміс. Та сталося те, що сталося. Не уявляю тепер іншого життя.
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
