Стареньке подружжя все своє життя прожило в невеличкому будиночку, який старів та хилився разом з ними. Але переїжджати вони на відріз не хочуть.
Вони щовечора сідали у двох та пригадували всі щасливі моменти. Їх діти вже давно мають свої власні сім’ї. Дочка вийшла заміж та проживає в сусідньому селі, часто навідується до стареньких, але ось син переїхав жити в місто. Вже п’ять років його не бачили батьки, весь час на роботі, в турботах та справах, часто їздить відпочивати разом з дружиною за кордон. Але ось недавно зателефонував Михайло і сказав, що скоро заїде в гості.
Батьки дуже зраділи після почутого. Тато сів у свій старенький автомобіль і поїхав в магазин за продуктами, а мати стала думати, щоб такого смачненького приготувати своєму улюбленому синочку. До приїзду Михайла батьки рахували дні. Він зовсім нещодавно одружився вдруге, його перша дружина дуже любила погуляти, тому він подав на розлучення, дітей, на щастя у них не було. Зараз намагається налагодити своє особисте життя.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Приїхав Михайло пізно вночі, повечеряв та одразу пішов спати. Батьки вирішили сісти біля його ліжка, щоб хоч глянути на свого синочка.
Батько радісно і каже:
Завтра синочок прокинеться і допоможе мені наколоти дров на зиму та вивести весь гній зі стайні. Візьмемо його машину та з’їздимо за ялинкою, прикрасимо, нехай наш будинок трішки оживе.
Мати теж сказала:
– У нашій коморі підлога провалюється, потрібно відремонтувати її.
Прокинувшись рано, батько першим ділом пішов топити піч, а то синочку може бути холодно, адже хата стара, вітер всюди продуває.
Слідом за батьком прокинулася мати і почала пекти пироги. Михайло проснувся біля обіду і сказав, що вже давно так не висипався. Поїв та включив одразу собі телевізор.
Мати питає:
– Синку, а ти можеш батькові допомогти наколоти дрова на зиму?
– Мама, я вчора лише приїхав, хочу відпочити, нехай краще баню затопить.
Пішли батьки у двох воду з колодязя носити в баню, сину нічого не говорили.
А потім батько попросив:
– Потрібно в стайні поприбирати і заодно гній вивезти. Ти маєш сили, бо молодий, піди зроби!
– Тато, я в місті працюю кожного дня, ледве вирвався до вас, щоб відпочити.
Михайло після лазні ситно поїв та витягнув пляшечку віскі, яку привіз з собою. Сів за стіл і почав розповідати батькам про своє життя. За цілий день його батьки настільки змучилися, що вже не хотіли нічого слухати. Він розповів про свою дорогу велику квартиру, про хороший ремонт, породисту собаку та про плани на майбутнє.
Батьки не витримали та пішли спати. Михайло дуже образився на них, повідомив, що зараз заїде в гості до своєї рідної сестри. Мама стала просити сина не сідати п’яним за кермо, навіть ключі від машини забрала. Тоді син вмостився собі на диван і включив на повну гучність телевізор.
Люди похилого віку лежать, їм хочеться спати, але тут неможливо заснути. Батько підійшов до сина, побачив, що той вже давно заснув, тоді вимкнув телевізор і повернувся до себе в ліжко.
Наступного ранку Михайло пішов прогулятися в ліс, повернувся і одразу знову вмостився собі на диван. За вчорашній день навіть не вибачився.
Батьки зібрали синочку цілу торбину з сільськими гостинцями. Михайло не став від неї відмовлятися.
– Дякую вам, ви мені стільки всього поклали. Приїду і одразу дам все попробувати своїй дружині, адже такого смачного варення та вареників вона точно не пробувала. Я вам забув привезти подарунки, ну нічого страшного, наступного разу за них не забуду.
Мати видихнула і сказала:
– Синку, ми любимо тебе всім серцем, але відпочивати можеш і у себе вдома, а нам стареньким, потрібна допомога. Не варто нас більше провідувати.
Михайло нарешті зрозумів, що образив батьків, тільки не знав, що їм відповісти. Сів у свою машину, посигналив батькам і відправився в місто.
А що ви скажете про дану ситуацію?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
