У жінки були руки з накладними нігтями, під які забивалися кров і бруд. Я чомусь дивився саме на її руки. Вони нервово стискали ремінець від сумочки.
– Лікарю, їй зовсім погано?
– Ситуація важка, але шанси непогані, – розвів я рукам. – Складний перелом ми зберемо. Внутрішньої кровотечі немає, тільки удари і садна. А кров з рота через прикушений язик. Собака відносно молода, так що швидше за все одужає.
Руки злегка розслабилися. Маленька сумочка впала на оглядовий стіл. На її чорній шкірі гордовито сяяв лейбл відомої фірми. Я перевів погляд лівіше сумки. Там лежала чорна дворняжка, сонна і спокійна після предмедікаціі. Одна її лапа була безглуздо обмотана бинтами, а з другої стирчав катетер. Перев’язку наклала дама. Катетер поставив я. В операційній гримів інструментами Сашко, збираючи все необхідне для остеосинтезу.
– Це просто чудово! – зраділа власниця сумки. – Лікарю, зробіть все, що можна! Я собі не пробачу, якщо вона помре.
– Це собака швидше за все бездомна. Навіть якщо ми її вилікуємо, вона нікому не потрібна, – я нарешті підняв очі і подивився в обличчя жінці. – Ви розумієте, що врятуєте її тільки тоді, коли знайдете їй будинок? Це дуже благородно, що ви привезли до нас збиту вами тварину, але на цьому історія не закінчується …
Я завжди відчував себе трохи меркантильною сволотою в таких ситуаціях. Поруч з нашою клінікою проходила швидкісна магістраль, і чотириногих жертв прогресу зазвичай несли до нас. Сашка – хірург – вибив з директора купу інструментів для остеопластики і з захопленням збирав пазли з роздроблених кісток. Але було одне дуже велике «але». Інструменти, рентген-апарат, препарати для анестезії та витратні матеріали коштували дорого.
Оренда приміщення теж обходилася в круглу суму. А несли нам найчастіше випадково знайдених тварин. І дізнавшись, скільки буде коштувати надання допомоги незрозуміло чиїй або взагалі нічиїй кішці або собаці, добрі люди починали скандалити. Вони були впевнені, що їхня місія закінчується на порозі клініки. І не розуміли різниці між «Швидкою допомогою» для людей і клінікою для тварин.
Ми частенько йшли на поступки, проводили надання невідкладної допомоги за ціною прийому для пенсіонерів, але залишити у себе тварину не могли ніяк. Стаціонар на дві клітки не був розрахований на перебування бездоглядної тварини невизначений час. Іноді нам допомагала Олена, волонтер притулку, всіма правдами і неправдами знаходячи пересмикування. Але найчастіше добрі люди просто кидали постраждалих під дверима.
І в інтернеті вже з’явилися гнівні відгуки, що лікарі-шкуродери викидають пацієнтів на вулицю. А власник клініки, старий радгоспний ветеринар Іванович, твердо заявив нам на зборах: «Якщо ще раз знайду в стаціонарі тварину, за яку ніхто не заплатив, віднімемо вартість утримання із зарплати чергової зміни, – потім зітхнув і додав. – Все розумію! Але милосердям з боргами не розплатитися».
Так що я був зовсім не радий візиту пані на дорогій іномарці, з вигадливим манікюром і модною сумочкою. Такі жінки заводять собі крихітних собачок з елітних розплідників або гордих кішок з довгими родоводами. Чорна дворняжка ніяк не вписувалася в красиве життя успішної жінки. Проте, дама відповіла:
– Так. Я знаю.
Мені здалося, що я не дочув. Але жінка була абсолютно серйозна.
– Ви заберете її з собою? – запитав я, чомусь заїкаючись. Буквально тиждень тому мені ледь не влаштували мордобій, дізнавшись, що я не можу залишити в клініці бездомного кота. На тлі безлічі таких історій бажання жінки взяти на себе відповідальність за собаку було як мінімум незвичним.
– Так. Я її заберу. Не бійтеся, це не хвилинна примха.
– Спасибі! – з почуттям сказав я. – Велике людське вам спасибі!
– Та нема за що, – посміхнулася жінка. – Скільки я вам винна? – і показала на оголошення, яке Іванович повісив на двері в цілях боротьби з «несунами»: «Послуги стаціонарного розміщення надаються тільки за передоплатою». Я почервонів.
– Операція буде коштувати недешево, але у неї складний осколковий перелом, – я показав жінці знімок. – Всі ці осколки потрібно зібрати і закріпити. Це дві-три години дуже копіткої роботи. Але у нас дуже хороший хірург, нове обладнання і матеріали. Так що зберемо лапу по вищому розряду. Потім ми можемо помістити її в стаціонар до ранку, закінчимо все одно не раніше 3 ночі. А вранці можете забирати собаку вже цілою, – тут я дозволив собі посміхнутися. І показав прайс.
– Всього лише? – здивувалася жінка. Я знову важко зітхнув.
– Нам зазвичай говорять: «Так дорого? А чому не безкоштовно?».
– Так, знайомо, знайомо. Тільки краще потримайте її в стаціонарі до вечора. Я її заберу, коли поїду з роботи, – жінка відрахувала купюри і простягнула мені.
– Я вам надрукую рекомендації по догляду за лапою, – я поклав гроші в касу і пробив чек. – Потрібно буде привести її кілька разів для контролю зрощення кістки. Як зростеться, виймемо все зайве. Прогноз вам скаже хірург після операції, може залишитися легка кульгавість.
– Дякую, – жінка погладила чорну голову, і собака сонно облизнулася. – Знаєте, у мене колись була собака. Нора. Дуже схожа на цю, – руки з брудним манікюром почухали дворнягу за вушком. – А потім я вийшла заміж і взяла собаку з собою. Вона була вже старою, з хворим шлунком, і їй потрібна була дієта. Мама відмовилася за нею доглядати, вона якийсь час жила у мене з чоловіком, а потім я завагітніла. На третьому курсі. Чоловік мене буквально за комір з орендованої квартири перетягнув жити до свекрухи. А та не любила тварин.
Норі була потрібна дієта, а свекруха годувала її відходами, поки я була на навчанні. Зрозуміло, у собаки починався понос, а гуляти з нею свекруха вважала нижче своєї гідності. І я приїжджала з інституту в загиджену квартиру з свекрухою, яка кричить і чоловіком, що підтакує їй. Загалом, одного разу мені сказали: «Або пес, або ми». І я, вагітна, відвела Нору на усипляння. Тому що точно знала, що свекруха вижене собаку, коли я буду в пологовому будинку. Або попросить кого-небудь пристрелити, щоб не повернулася. А так вона заснула у мене на руках, – жінка підняла на мене очі, блискучі від сліз.
– Але я ніколи, ніколи не могла собі пробачити смерть Нори. Я могла проявити характер і теж сказати: «Або собака, або ви онука навіть на фотографіях не побачите». Знайти компроміс. Повернутися до батьків. Але я була занадто молода, до того ж боялася за дитину. А через рік раптом прозріла. Або дозріла – не знаю. Кинула чоловіка і його жахливу матусю, залишила дитину своїй мамі і поїхала в Київ. За грошима. І мені пощастило. Знаєте, лікарю, смерть Нори мене загартувала. Коли хтось починав мною маніпулювати, типу: «Або ви приймаєте мої умови, або ми розлучаємося!», я згадувала свою свекруху. Виховало в мені життя залізну бізнес-леді. Будинок купила, син в Англії. Тільки собаки у мене відтоді не було. А тут ця псина в темряві, під колеса … Як ви думаєте, це доля?
– Не знаю, – я посміхнувся і протягнув жінці вологі серветки. – Але якось я прочитав фразу, яка мені дуже сподобалася: «Собак і котів або заводять, вони заводяться самі». Здається, Террі Пратчетт народив цей афоризм.
– Обожнюю Террі Прачетта! – засміялася крізь сльози жінка. – Може, мені назвати її Есмеральда? – вона подивилася на чорну дворняжку. – Худа, чорна, пошарпана …
– Чудове ім’я! Але довге.
Сашка обурено висунув голову з операційної.
– Женька, ти все говориш? Швидко голи лапу, у мене вже все готово! Вибачте, – тут він звернувся до клієнтки, – але о першій годині ночі я забуваю про етику і деонтологію. Тим більше попереду операція.
– Так-так, не буду вас затримувати! – клієнтка викинула брудні серветки і повісила сумочку на плече. – Ось моя візитка, зателефонуйте вранці. Я дуже хвилююся, – і, по-діловому посміхнувшись, застукала низькими підборами в сторону виходу.
– Жінка моєї мрії … – прошепотів їй у спину Сашка.
– І моєї теж, – відгукнувся я. – Свій будинок, новий «мерседес», вольовий характер! Ти звернув увагу на її руки? Вона витягла собаку з-під машини і так і прийшла сюди з брудними нігтями. Їй плювати на манікюр, якщо є справи важливіші! Може, познайомитися ближче?
– Навіть не думай! – шикнув на мене Сашка. – Дружина тебе каструє.– Дурень. Я не такий!
– Так. Ти у нас базіка. Брий лапу!
Задзижчала машинка, запахло йодом, задзвеніли флакони. Ми з Сашком пірнули у звичний світ операційної і занурилися в процес, як в море.
– В принципі, непогано, – сказав Сашко кілька хвилин по тому, хоча годинник показував четверту ночі. Таке буває під час операції: час раптом пропадає. – Кістки я закріпив на совість, має зростися. Загалом, все відновив, як міг. Ший шкіру, у мене пальці не згинаються вже.
Я заправив нитку і почав зашивати довгий розріз на передній лапі. Потім я наклав пов’язку, і ми уклали відновлену лапу в гіпсовий лубок. Оскільки перелом був уламковий, потрібна була повна іммобілізація кінцівки.
– Все, тепер спати! – солодко потягнувся Сашка, уклавши собаку в клітку в нашому стаціонарі. – Втомився, як собака. Ти йдеш?
– Іду, противний, – я скорчив кокетливу пику. – Тільки спочатку покурю.
– Не роби таке обличчя. Ти схожий на ідіота, а не на гея.
– Іди вже спи, знавець!
Дама забрала собаку додому. Потім ми зняли гіпс, а через певний час вийняли фіксатори. Собака виявилася дуже веселою і хитрою, і господиня перейменувала її в Гіту Ягг. Легка кульгавість залишилася, але це не заважало Гіті дострибувати до мого обличчя, щоб смачно лизнути в губи. Худого Сашку вона взагалі зацілувало. У день, коли я знімав шви, щаслива господиня залишила нам з Сашком невеликий благодійний внесок, «за оплату стаціонару для бездомних тварин, які, можливо, будуть у нас лікуватися».
Відтоді почалася містика. До нас перестали нести безпритульних жертв ДТП. Єдиний за зиму підкидьок з переломом виявився «парашутистом», який випав з вікна, і того потім знайшли господарі. Сашка скрутив купюри в тугу трубочку, засунув в темний флакон і написав: «Розбити в разі ДТП».
Розбили ми заначку тільки навесні.
Ви допомагаєте безпритульним тваринам?
