Моя подружка Світлана років зо два тому завела собі блоху.
Ну як блоху. Начебто собака, але не схожа. Дрібна, на тремтячих лапках, з клаптиками сіро-білої шерсті на рожевій шкірці. З очима випуклими. З кривими зубами в кількості трьох штук.
Підібрала в калюжі, де ця миша збиралася вмирати. Зігріла, відмила, нагодувала. Звозила до ветеринарів, ті спочатку довго іржали. Сказали, якийсь гібрид чихуахуа з невідомим науці комах. Потім іржати перестали і серйозно і сумно пояснили, що бувають такі розплідники у нас в місті, схрещують незрозуміло кого незрозуміло з ким, потомство продають як породу, а брак можуть або в ветеринарку підкинути, або просто геть в найближчу калюжу, типу милосердні, що не втопили ж, може і виживе. Якщо захоче. Далі типу шанс.
Блоха дуже хотіла жити. Перенесла стійко всі крапельниці, уколи в стегно товщиною з мізинець, таблетки та інші знущання. Виявилася блоха хлопчиком, тому назвали його Джекі.
Ну, Джек. Але чомусь всі знайомі звали його Блоха. Він милостиво відгукувався на обидва імені.
Гуляла з ним Світлана тільки особисто, її діти відмовлялися: боялися, що у дворі над ними будуть сміятися. Частина зубів у Блоха так і не виросла, а частину, які виросли, довелося видалити. Їв бідолаха тільки перемелену їжу, Світлана готувала йому паштети і кашки. У пів року зібралася тваринку каструвати, як годиться.
Загалом, жили вони не тужили. Світлана весь цей час зустрічалася з чоловіком таким солідним, розведеним. Чоловік над Джеком весь час нешанобливо реготав, обзивав вовкодавом і грозою навколишніх мух, над ніжністю Світлани до виродка теж сміявся всяко, але Світлана наша непробивна, як танк: люблю, каже, і все, тому відчепися і від мене, і від собаки. Чоловік ображався: як це його жінка може любити ще когось, крім нього?!
І ось одного разу (недавно) трапилася у Світлани з чоловіком сварка, добре, що діти були в таборі. Чоловік випив, почав Світлану словесно ображати, вона терпіти не стала і у відповідь чоловіка теж словесно образила. Той від надлишку емоцій втратив над собою контроль і вліпив їй ляпаса.
А Світлана у нас жінка велика. У тілі така. Висока, повна, з могутніми руками. І з характером. І за словом в кишеню не лізе, і дати відсіч теж може запросто. І ось вона вже зібралася пояснити, що це чоловік у неї в гостях, а зовсім не навпаки, але не встигла. З теплого хутряного будиночка сірою блискавкою вилетів Джек і мовчки! Страшно! Вчепився чоловікові в литкового м’яза. І почав цей м’яз жувати з моторошним гарчанням.
Чоловік від несподіванки завив, відірвав собаку від ноги, і викинув його в коридор. Світлана вже кричала і в стрибку летіла знести чоловікові голову, але не встигла, оскільки в цей момент Джек абсолютно мовчки і страшно піднявся на свої павукові лапки і з коридору блискавкою навперейми Світлані метнувся до мужика, і вчепився на цей раз в його стегно. Тут вже Світлана не схибила і не дала образити свого улюбленця, сама почала мужика бити так, що йому тільки і залишилося прикривати голову руками, собаку відривати не було коли, а Блоха в цей час мужньо жував стегно супостата, очима підбадьорюючи господиню, мовляв, давай, ще трохи, і на пару ми його з тобою зараз замочимо!
Загалом, мужик був пристойно побитий. Собачку Світлана акуратно зняла зі стегна вже колишнього свого співмешканця, і, обливаючись сльозами, помчала з Джеком в цілодобову ветеринарку. Там герою під легким наркозом видалили ще один зламаний зуб, передостанній, і заплакана Світлана, як богиня відплати, з якою відходить від наркозу Джек за пазухою, понеслася свого колишнього співмешканця вбивати.
Той вже протверезів і зрозумів, що йому зараз ось-ось прийде неминучий кінець, і, поки вона проливала сльози в клініці, швиденько вивіз з квартири Світлани свої речі, прихопивши заодно і її осіннє пальто, в оплаті якого він брав участь рівно на 50%. Світлана зареготала, виявивши пропажу, оскільки пальто випадково зіпсувала цієї весни відбілювачем, і призначалося воно тепер виключно для походів з Джеком на прогулянку в прохолодну погоду. І кинулася до свого улюбленця, цілувати і обіймати його, називати своїм рятівником, героєм і захисником.
Потім сіла на телефон і обдзвонила всіх своїх подружок, включно зі мною, з розповіддю про те, як Блох ледь не загриз на смерть величезного злого мужика, який на неї посмів напасти, і тільки дивом їй вдалося його (Блоха) відтягнути жертви, який вже стікав кров’ю. Подружки ахали, захоплювалися і рвалися в гості, особисто засвідчити свою повагу герою, а заодно і підлікувати нерви його господині старим перевіреним засобом, білим сухим чилійським.
Весь наступний день Світлана приймала у себе натовп захоплених паломниць, які шанобливо цілували лапки сміливцю, який не побоявся напасти на мужика, який в сто разів важчий від нього.
Сміливець мружився, посміхався і милостиво приймав запевнення в тому, що він – найсміливіша, найрозумніша і найкрасивіша собака у світі.
Вас розсмішила ця історія про хороброго песика?
