Бабця Муся, а саме так восьмирічний Ігор називав свою прабабусю Марію Борисівну, чекала онука з прогулянки, готуючи млинці. Вона тихо наспівувала якусь пісню і з любов’ю змішувала інгредієнти для млинців в старій залізній мисці …
Жінка, яка виховала колись п’ятьох дітей, дуже чекала онуків … Спочатку їх народження, а потім і приїздів в гості … Але, діти, як птиці, розлетілися по великій країні і тільки зрідка надсилали фотографії онуків, які стрімко дорослішають … надсилала гроші через пошту на День народження і …
Одного разу майже всі зібралися на ювілей … Мусі виповнювалося 70 років … бадьора жінка сама приготувала все на стіл і обслуговувала гостей, як могла … Дивилася на всіх і думала: «Ось тепер і помирати не страшно, всіх побачила, всі живі-здорові … дай Боже…”. Але головною радістю був перший і поки єдиний правнук Ігор.
Скільки радості було у Мусі, коли з’явилася можливість побути з Ігорем довше … Тоді, за столом, онук Марії Борисівни Степан звернувся до бабусі чи з проханням, чи то з питанням … Спочатку довго пояснював, що на північ хочуть з дружиною махнути, грошей заробити … Потім почав акуратно натякати, що Ігора немає з ким залишити, мовляв бабуся і дідусь самі ще люди працьовити – нема коли за малюком стежити … А Ігора-то хоча б на літо поки прилаштувати під рідне крильце, тим більше в селі йому влітку і краще буде …
Гості роз’їхалися, а Ігор залишився … За кілька тижнів Муся вивчила всі його звички і навчилася домовлятися про все, щоб хлопчик і слухняним був, і шкоди не наробив … А за послух раз у раз радувала його улюбленими млинцями з медом або варенням …
Вона вже наливала тісто великою дерев’яною ложкою на сковорідку, коли згадала про розмови з Ігорем, і посміхнулася. Все дорослим хоче бути … Здаватися дорослим хоче, самостійним … Ну, тим і простіше … коліна ось розбив, в сльози відразу, а я йому, мовляв, ти чого ревеш, дорослий же, а дорослі не ревуть … І хлопчик відразу заспокоюється … Та й по дому допомогти брався, нехай і невміло … Варто було тільки натякнути, що всі дорослі так роблять – допомагають по господарству … так Ігор хвацько міг мітлу схопити і відправитися двір мести … Всяко до праці привчається …
Ігор весело вбіг до хати, коли на столі вже стояла тарілка з стопкою млинців, а в керамічній невеликій мисці з гіркою було накладено найсмачніше агрусове варення … набігається на свіжому повітрі хлопчик, майже не пережовуючи поглинав млинці, заїдаючи кожен варенням, яке черпав ложкою …
– Не поспішай! Ніхто ж не забирає! – з ніжністю сказала Марія Борисівна, наливаючи в залізну кружку молока і подаючи її правнуку.
– А я не поспішаю, смачно просто! – з набитим ротом виправдовувався Ігор.
– Ти, напевно, на вулицю сьогодні більше не ходи … – Серйозно, але без натиску сказала Баба Муся. – Не подобається мені, що покахикувати ти почав … На ніч молочка з медом тобі зроблю … Пару днів вдома побудеш, а потім гуляти знову … Та й погода геть погана, боронь Боже зовсім занедужаєш …
– Але тільки пару днів! – прожувуючи черговий млинець, погодився Ігор.
Вночі у нього піднялася температура і баба Муся сиділа при ньому, так і не стуливши очей … На наступний день до обіду вона приготувала наваристий бульйон з півня і покликала правнука до столу.
– Ігор, почекай, не хапай ложку … – почала баба Муся. – Спочатку треба півзубчика часнику розжувати добре. Будемо з твоєю хворобою боротися.
– Фууууу … – протяжно вимовив хлопчик і скривився. – Терпіти не можу часник.
– А хворобу свою терпіти можеш? – з посмішкою запитала баба Муся. – Поки хворієш, так на вулицю не пущу. Хочеш вдома все літо пробути, так пробудеш …
– Не буду! Дорослий я! Краще все літо в хаті, ніж часник цей! – впевнено, але без капризів, відповів Ігор.
– Божечки! – немов виправдовуючись, сказала баба Муся. – Забула зовсім, що дорослий же ти … А я з тобою все, як з дитям малим … – Потім хитро так посміхнулася і продовжила. – Раз дорослий ти, так пора тобі дізнатися дещо. Те, що тільки дорослі знають. Легенда є …
– Знову казки … – заканючив Ігор.
– Казки – це для дітей! – махнула рукою баба Муся. – А для дорослих – легенди. Ти ось послухай.
Хлопчик засовався на великому дерев’яному стільці, настільки великому, що, коли Ігор сидів на ньому, ноги навіть не діставали до підлоги. Сівши зручніше, поклав руки на стіл, смикнув пальці в замок і з готовністю подивився на прабабусю.
– Так ось легенда є одна … Стара престара … Колись давним-давно, коли не було на світі ще телевізорів і велосипедів, замість лампочок в будинках були свічки і люди були зовсім іншими … Існувала одна держава. І все в ній добре було – селяни працьовиті, воїни вірні слову і король – чесний і справедливий … Але біда була в тій державі – жив неподалік від кордонів страшний і жахливий дракон. – При згадці казкового чудовиська, баба Муся для правдоподібності навіть тон змінила. – І вимагав цей дракон одне – якщо не хочуть люди держави, щоб дракон на будинок їх нападав, та поля з пшеницею вогнем палив, то повинні данину йому приносити … А для данини цієї вимагав дракон раз в якийсь час відправляти в печеру, де він жив, найкрасивішу дівчину.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– А навіщо? – з цікавістю слухаючи все, що говорила йому бабуся, запитав Ігор.
– Ну, ось ти ж млинці любиш? А дракон дівчат красивих любив. Вони йому смачніші від інших були … – посміхнувшись пояснювала баба Муся.
– Аааааа, зрозумів! – Закивав Ігор і приготувався слухати далі.
– І ось так відправляли дракону цьому найкрасивіших дівчат з держави … А за це дракон, як і обіцяв, не чіпав ні посіви, ні хати … Добрі молодці, які любили найкрасивіших дівчат, раз у раз вирішувалися відправитися на бій з драконом, щоб раз і назавжди вбити його, але ніхто живим з печери дракона не вертався … і ось залишилася в тій державі тільки одна красива дівчина – дочка короля … Настав вечір перед тим днем, коли судилося королівській дочці відправитися в печеру дракона … Батько і мати плакали … Плакав і її наречений – королевич з сусідньої держави … Сказав він, що обов’язково відправиться до дракона і спробує врятувати свою наречену …
– І врятував він її? – махаючи ногами під столом, стурбовано запитав Ігор.
– Не квапся, зараз все дізнаєшся … – м’яко і з посмішкою відповіла баба Муся. – Уже ніч глибока була, а королівна все не спала … Гірко їй було, що королевич її коханий загине ні за що … У неї-то доля така, раз красивою вродилася, а ось наречений … І вирішила тоді королівна, що не дасть дракону коханого її вбити … Схопила вона кинджал гострий, та й, поки всі в палаці спали, побігла до печери драконової … А дракони – вони ж як люди, ночами сплять … і цей дракон теж спав … Тихо підкралася до нього королівна, та й почала шукати місце, куди кинджалом ткнути … Дивиться, а на грудях його, прямо там де серце, лусочки однієї немає … приставила вона до цього місця кинджал і … Вбила дракона …
– На смерть? – здивовано вигукнув Ігор.
– На смерть … – задоволена, що онук перейнявся розповіддю, відповіла баба Муся. – Ось така хоробра вона була … Вбити-то вбила, а як іншим довести, що немає тепер дракона? Що не треба тепер красунь йому на поживу віддавати … Сказати, мовляв, підіть подивіться, так побояться – люди-то й близько до печери боялися підходити … І тут вирішила – а виб’ю я у дракона цього зуби! Покажу всім і доведу, що немає живого дракона.
– І всі-всі зуби вибила? – витягаючи шию від подиву, запитав Ігор.
– Всі до одного! – намагаючись приховати широку посмішку, відповіла баба Муся. – Показала всім, довела, що дракона немає більше … А що з зубами робити – не знає! Пішла вона тоді з цими зубами до мудреця і питає, мовляв, що робити? Викинути – шкода ніби як. А мудрець їй і каже, мовляв, негоже їх викидати, сила в них магічна, від усякої хвороби допомагати будуть людям зуби ці. А королівна і питає, мовляв, а чи вистачить на всіх людей і всі хвороби зубів-то цих? А мудрець їй у відповідь, мовляв, а ти посади їх в землю, нехай ростуть і множаться, тоді на всіх і вистачить …
Баба Муся притихла, закінчивши розповідь, а Ігор, якось недовірливо подивився на невеликий почищений зубок часнику, що лежить на столі.
– І ось так прямо всі-всі хвороби лікує? – перевівши погляд на бабусю, запитав Ігор.
– Ось тобі й маєш! Дорослий, а легенді не віриш! – сплеснула руками баба Муся.
– Так вірю я, вірю, просто … – знову скоса поглядаючи на часник, сказав Ігор.
– А не віриш, так перевір! – хитро підморгуючи внукові і киваючи на часник, сказала баба Муся. –
Ось по два зубки в день якщо будеш добре розжовувати, так і раніше на вулицю гуляти підеш, хвороба відступить. Точно тобі кажу. Магічні вони – ці зуби дракона …
– А ось і перевірю! – впевнено сказав Ігор, кидаючи в рот і розжовуючи зубчик часнику. – Ай, як пече! Ніби правда в пащі у дракона. Як вогонь там …
З того часу, як сталося все це, минуло вже цілих 30 років … Немає вже баби Мусі, а хлопчик Ігор став уже майже сорокарічним чоловіком … І ось черговий раз повертається він з роботи, де у квартирі чекає його дружина і восьмирічна дочка …
– Як справи? Як день пройшов? – запитує він дружину Олю.
– Нормально. Ось тільки Віра покашлює … Треба б завтра її до лікаря зводити … – відповідала Оля.
– До лікаря – обов’язково! Але лікування прямо зараз почнемо! – рішуче сказав Ігор, прямуючи до кімнати дочки.
– Тату! – кидаючись до Ігоря прокричала Віра.
– Ну що, Віро! – Обійнявши дочку, серйозно почав Ігор. – Кажуть покашлюєш ти, значить, лікуватися треба … А то доведеться школу прогулювати …
– Треба! Але я не хочу сироп! На ньому написано, що він для дітей, а я не маленька! Я доросла! – злегка завередувала дівчинка.
– Не хочеш сироп – не треба! Будемо лікуватися часником … – впевнено сказав Ігор.
– Фууууууу! Не буду часник! – сильно скривившись, сказала Віра …
– Віро, ти там говориш, що ти доросла … – з якоюсь дуже загадковою усмішкою почав Ігор.
– А, значить, прийшла пора дізнатися тобі одну легенду …
Вам в дитинстві теж розказували казки та легенди? Яка найбільше запам’яталася?
Невістка запросила нас на свій ювілей в ресторан. Настрій зіпсувався, коли ми побачили святковий стіл
Гарний рецепт смачного торта «Бите скло». Рідним сподобається
Кліп заборонений до показу. Такого ви ще точно не бачили! Відео
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
“Ми повечеряємо, а ви у вітальні почекайте”: свекруха ввічливо відмовилася нагодувати невістку з внучкою
10 фото дитинчат видр, які піднімуть вам настрій навіть в найгірший день
Аджика з кабачків — в рази смачніша від традиційної. Встигніть запастись на зиму
Моя свекруха замовила на ювілей таке, від чого в мене очі на чоло полізли
Смачний та ніжний торт «Спартак» за простим та швидким рецептом
Чому ніколи не варто повертатися до того, хто заподіяв вам біль
Рецепт повітряного податливого тіста
Дослідники розповіли про 6 причин, за якими чоловік закохується
Ніхто не кинувся Нелі співчувати, коли її чоловік пішов до молодої жінки. Кожна з нас думала приблизно однакове: «От тепер подивимося чи так буде їй усмішка блаженна з лиця не сходити, чи будуть такі прикраси та одяг, от тепер дізнається, як то життя прожити, як ми».
Родзинкою моїх заробітків стало те, що я купила машину. Чоловік мій спочатку відмовлявся, а потім пішов і здав на права. Щоб машина не простоювала, Іван почав таксувати, і я не мала нічого проти, адже це зайва копійка в сім’ю. Чоловік живе сам в нашому будинку, принаймні, я так думала. Бо донька, яка до батька іноді заїжджає, побачила, що до нього часто приходить одна і та ж жінка. Іван спочатку все заперечував, розповідав, що це його давня знайома, але потім він зізнався доньці, що він закохався в цю жінку і збирається зі мною розлучитися як я приїду
Що змусило молодого хлопця забрати жити до себе літню сусідку?
Коли я побачила свідоцтво про народження своєї доньки, то зрозуміла – треба втікати від чоловіка
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
Я мріяла про велике весілля, однак, тоді у мене було обмаль грошей. Порадилася з бабусею та вирішили взяти гроші в кредит. А поки я готуватимуся до весілля, паралельно ще й закінчу університет, то всі кошти бабуся взяла до себе на збереження. Але через два місяці її не стало та я прийшла додому за грішми
Немов нездоланний кордон. Сусіди зробили з ділянки неприступну фортецю
