Я знаю, що у мого чоловіка Мирона нема батька, не стало через хворобу. Чоловік, здається, тоді тільки у перший клас пішов. Крім нього, у родині був ще молодший брат Богдан. Тому свекруха важко працювала, щоб забезпечити своїх діток всім необхідним. Бувало, що після роботи на заводі бігла прибирати підлогу у різних супермаркетах. Мирон бачив, як матері важко, тому вже в 12 років почав приносити додому перші гроші – допомагала сусідам поратися по господарстві, а ті платили йому 50 гривень або навіть 100.
Ось вже 5 років я живу зі свекрухою. Пані Марися дуже хороша жінка, прийняла мене, як рідну донечку. Спершу думали, що за рік встигнемо назбирати гроші на власну квартиру, однак я завагітніла. А тоді ще й на зло Мирона звільнили з роботи. На щастя, свекруха сказала, що у неї є певні заощадження я нам має вистачити на малюка. Я під час декретної відпустки почала вишивати картини. Так моє хобі переросло у заробіток. А Мирон довго перебирався тимчасовою роботою – охоронець на заводі, водій на маршруті та вантажник на вокзалі. Словом, він тяжко гарував.
А ось молодший брат Богдан жив безтурботно. Не можу сказати, що він хлопець дурний. Ось хитрий – це точно. Вдало маніпулював старенькою матір’ю, щоразу просив гроші на розваги. Університет він ледь закінчив та одного дня приїхав додому. Але не сам, а з якоюсь незнайомою кралею.
– Це моя дівчина Марина. Ми хочемо одружитися.
Я одразу зрозуміла, у чому справа – помітила у Маринки круглий животик. Чесно кажучи, вона мені одразу не сподобалася. А пані Марися тільки радісно сплеснула та пообіцяла зробити гарне святкування. Ми тоді по вуха залізли у борги, бо дівчина хотіла робити весілля у елітному ресторані за містом та шити сукню на замовлення.
Підслухала, як наречена тоді пліткувала з подругами:
– Я не хочу жити у тій квартирі зі старою свекрухою та іншими родичами. Краще нехай купує окрему квартиру, бо інакше напишу заяву на розлучення.
Чесно кажучи, така ідея мені дуже сподобалася. Адже я не могла і хвилини спокійно провести біля Марини. Вона нахабно себе поводила, дивилася на всіх зверхньо.
Після весілля Богдан порахував гроші від гостей. Сума не мала, але вистачало хіба на однокімнатну квартиру. Але і тут на допомогу прийшла пані Марися – вона взяла кредит в банку. Тому вже через декілька днів Богдан разом з Мироном купували всі необхідні матеріали для ремонту. І все мало б добре закінчитися нарешті. Але це були марні сподівання.
Ледь не щодня Бодя з жінкою приходили до нас вечеряти. Без попередження приїжджали у гості, сідали за стіл та чекали на їжу. Спершу я не була проти. Ще й пані Марися раділа та казала, що це нас така велика родина та всі зібралися у неї на вечерю. Але з часом такі “любі” родичі почали мені набридати.
Марина часто дозволяє собі покритикувати мої страви. То борщ не такий червоний, м’ясо сире та не солене, а хліб у мене черствий виходить. Сама ж ніколи навіть не пропонувала стіл засервірувати чи помити посуд. Але так зате їсть, що аж за вухами лящить. Богдан також любить попросити другу порцію та ще додому добавку попросити.
Я вирішила порахувати наші витрати на продукти. І просто очманіла – почали переплачувати втричі більше. А все через те, що приходить брат у гості з дружиною. Вони нам ніколи навіть грошей на продукти не давали. Знаєте, такі два голодні роти наш бюджет не витримає. У мене є дитина, треба купити їй новий одяг, солодощі, книжечки. А якщо у садку якесь свято – то вже треба готувати мінімум 2 тисячі гривень. Я вже сама не згадаю, коли собі востаннє нові чобітки купувала.
Також у нас є машина, старенька дев’ятка. Нещодавно чоловік поїхав та планове обстеження. Майстер сказав, що треба поміняти терміново деталі. Але вони дуже дорогі, майже 5 тисяч гривень коштують. Скоро почнеться зима, комунальні послуги виростуть у ціні. Я вирішила поговорити зі свекрухою:
– Я втомлена після роботи приходжу, часто нема сил щось готувати. Мені ж так важко. Ми з Мироном нещодавно на закупи їхали, купили продуктів майже на 3 тисячі гривень. А вже холодильник порожній. Ви ж навіть їм наш сир віддали та солодощі онука. Нехай краще дають хоча б 500 гривень на продукти.
– Поки я жива, то буду піклуватися про Богдана та Мирона. Я люблю їх однаково та не хочу комусь давати менше. Вони ж мої сини, я мати!
І так вже триває майже рік. Нещодавно зайшла до Марини на квартиру, віддати деякі речі. Побачила, що кухня у них така гарна, велика, простора.
– Ох, я б на такій кухні жити хотіла. А чому ви холодильник ще не купуєте?
– Не бачу потреби. Ми й так у вас вечеряємо щодня. На роботі я замовляю страви з доставки ресторанів.
Я не могла терпіти такого нахабства. Навіть не попрощалася, голосно грюкнула дверима та поїхала додому.
– Чому ми повинні їх годувати? Гроші на квартиру позичили, вечерю готуємо. Що це за несправедливість? Марина ще жодного разу мені не допомогла зі столу прибрати! А знаєте, чому вони холодильник не купують? Бо є ми, такі добрі родичі, які завжди нагодують та пригріють. Знаєте, у нас також є власні потреби. І гроші ці я з Мироном заробила.
– Я можу за них платити і давати гроші на продукти. Люблю і тебе, і Марину. Просто у них зараз така ситуація склалася. А раптом у вас щось трапиться? Я вірю, що Богдан з Мариною вам з радістю допоможуть та віддячать добрим вчинком, – виправдовувалася свекруха.
Однак, я дуже сумніваюся у таких словах. Вони хіба будуть з нас насміхатися. Дівчина міцно тримає Богдана у своїх руках, постійно маніпулює. Ще й до свекрухи почала підлещуватися. Я вже перестала готувати на всіх вечерю. Після роботи йду в їдальню та купую там борщик чи салат. А потім приходжу додому та зачиняюся у кімнаті, не хочу більше бачити таких гостей. То бідна пані Марися сама все готує.
Я вже жалію про те, що погодилася жити разом зі свекрухою. Краще б взяли кредит на іпотеку та все було б добре. Принаймні, я б не бачила щодня цей нахабний погляд Марини.
Що б ви зробили у такій ситуації?
