Людмила Вікторівна була стриманою та вихованою жінкою. Спокійний характер завжди переважав над бурею емоцій та допомагав уникати конфліктів. Важливі рішення жінка також приймала обдумано та обережно.
Яскравий приклад усьому вищепереліченому – зрада чоловіка. Разом вони прожили 25 років і коли чоловік заявив, що йде до іншої, Людмила просто змовчала. Продовжувала готувати йому обіди, розпитувати, як справи на роботі. Можливо, просто знала, як все обернеться далі. Бо сталося саме так, як жінка очікувала. Чоловік вернувся до неї, слізно просячи вибачення. Людмила, довго не думаючи, пробачила. Ну а що, 25 років – це все ж таки історія, чимало вони пережили за цей час. Для чого все ось так руйнувати якоюсь гордістю?
Виріс у них і син Олег. Дійшла справа до сватання. Тож одного дня він вирішив познайомити батьків з обраницею. Мати напекла пиріжків, наготувала салатів – усе, як має бути.
– Це моя дівчина Марина.- відрекомендував дівчину Олег.
Спочатку жінці вона навіть сподобалася, але ближче до середини застілля невістка почала показувати власний характер. А той, повірте, не з простих. Солодощі Марина не їсть, м’ясо не любить, чай п’є без цукру і взагалі її мама готує краще.
Людмила Вікторівна, як завжди, мовчала. Слухати подібне їй не подобалося, але перечити сенсу не було. Для чого? Щоб скандал розпочати? Навпаки жінка до кінця дня намагалася бути привітною та усміхненою.
Справа дійшла до весілля. Відмовляти сина від такої дружини Лариса не стала.Вибір його, то чому ж їй у нього лізти?
А Марина знову взялася за своє. У РАЦСі вона привселюдно відмовилася ставати поруч зі свекрухою, бо та, бачите, була одягнена надто яскраво і геть без смаку. А для чого дівчині такі фото у соціальних мережах? На сміх подругам?
З празникування батьки нареченого вирішили піти непомітно. Ніхто й справді уваги не звернув. Тільки син, не помітивши рідні, почав бити на сполох. Але матері на святі уже не було. Він вирішив подзвонити жінці й дізнатися, що ж трапилося.
– Втомилася, сину. Уже й не в тому віці.- віджартувалася та.
До речі, батьки Олега подарували молодятам квартиру. Одразу ж з меблями. Доволі щедрий презент. Але побувати там в гостях їм так більше й не вдалося. І саме подружжя до рідних в гості навідувалося рідко. Спочатку удвох, а тоді син з’являвся один. Людмилу це сильно турбувало. Вона розуміла, що щось у цій сім’ї коїться, але розпитувати не хотіла. Бачила, що син і сам не був охочий розмовляти про таке. Він лише відмахувався, що Марина погано почувається, хворіє, втомлюється.
Попри це, Людмила Вікторівна надій не втрачала і продовжувала ставитися до невістки поблажливо. Навіть рецепти різні шукала, щоб навчитися готувати так же смачно, як і її мама. Згодом Марина й сама визнала, що деякі страви у свекрухи виходили куди смачнішими.
Згодом у пари народилися сини й (тепер уже) бабуся запропонувала дітям переїхати до неї, щоб та могла допомагати з немовлятами. Вона і так уже не працювала, тож часу було вдосталь.
Ось так потроху свекруха налагодила стосунки зі своєю невісткою. Марина стала менш вибагливою. Характер виявився піддатливим до змін. Просто підхід треба було знайти. Так вони й прожили цілих три роки. Марині потім навіть додому повертатися не хотілось.
Ось так вода камінь точить: повільно, зате дуже наполегливо.
Чи не вважаєте Ви стриманість Людмили проявом м’якотілості?
Чи траплялося Вам знаходити підхід до невістки/свекрухи?
