– Привіт, мамо. Бачу, що навіть замок ти не змінила.
– Синку! Я так рада тебе бачити. Чому ти не сказав, що приїдеш? Я б тебе зустріла…
– Я хотів зробити тобі сюрприз.
Зі сльозами на очах жінка обійняла високого хлопця. Сергій два роки уявляв цей момент. Тепер у нього на душі панував спокій. Нарешті усі спогади про службу залишилися позаду.
Мама…Вона так рідна і така близька. Поруч з нею домашній затишок, оповитий запахом свіжого хліба і гарячого молока. Син обіймає її своїми міцними руками. Про невелику втому з дороги він навіть забув.
Щокою Сергія покотилася сльоза. На нього чекало щасливе майбутнє: університет, робота, сім’я. А поки матір поруч жодні труднощі не страшні.
***
Неохайна дівчина йшла через міст. У неї була розтріпана зачіска та давно несвіжий макіяж. Однак бездомною жебрачкою вона точно не була.
Раптом вона зупинилася і здійняла голову догори.
– З тобою все гаразд? – поцікавилася стара жінка, яка проходила повз. – Дорогенька, ходімо зі мною. У мене вдома смачний чай є, а випити немає з ким.
Бабуся взяла дівчину за руку і повела за собою.
***
Сидить, омлет уплітає за обидві щоки. Будинки. Він вдома. І тепер все буде добре. Може й справді собаку завести? Вівчарку наприклад. Буде з нею Сергійко займатися.
– Пригощайся омлетом. Якби знала, що будуть такі гості, то б і пиріжків спекла, – усміхалася матір.
– Мамо, будь-яка твоя страва є кулінарним шедевром, – заспокоїв її син.
Жінка так довго чекала на сина. Цілих два роки вона з тривогою вмикала новини і з тремтінням в руках читала листи.
Відправляла сина на війну зі сльозами на очах і страхом в серці. Як все закінчиться? Ніхто не знав. Та Сергій не забував про матір і регулярно писав їй. Він ніколи не опускав руки і завжди намагався бути позитивним.
Матір не чула жодних нарікань чи скарг на те, що йому важко.
Матір не знала про те, що його найкращого друга Павла не змогли врятувати.
Матір не знала, що сусіда Ваську, з яким вони в дитинстві гралися в пісочниці, зробили інвалідом.
Матір не знала, що батько Олега після похоронів сина скоїв самогубство, бо справитися з горем не було сил.
Матір читала про красиву природу і веселі жарти.
Зрештою її син повернувся.
***
Бабуся під пологовим будинком намагалася докричатися:
– Маринко, а молоко у тебе є?
– Так, бабо Олю.
– Гаразд. Годуй головне малечу. А тобі я передала гостинці і деякі речі для дитини. Завтра знову прийду.
Старенька йшла додому з радістю в серці. Вона знала, що їм з Маринкою всі труднощі під силу.
Раптом вона поринула в спогади і згадала той день, коли привела дівчину у свій дім. Марина була переляканою і втомленою. Чоловік проміняв її на коханку. Роботу втратила. Батьків немає. Куди податися? Бабуся з жахом думала, чим могло закінчитися життя Маринки, якби вона того дня не пішла на прогулянку. Прихистила стара дівчину. Допомогла їй з роботою. Чоловік ще приходив і просив вибачення, але даремно. Гордою була Марина, тому подала на розлучення.
Коли дізналися про вагітність, то почали готуватися до появи немовляти. І ремонт зробили в кімнаті, і ліжечко дістали, і коляску.
Усі дев’ять місяців дівчина почувалася чудово. Лише останні кілька тижнів провела на збереженні. А тепер бабуся Оля спішила додому, щоб приготуватися до повернення Марини з дитиною. Батько знав про народження малюка, але його це мало цікавило.
Через два дні Сергій опинився у новій квартирі і став членом невеликої люблячої сім’ї.
***
– Мамо, потрібно навідатися до бабусі Олі, – відказав хлопець, допиваючи чай.
– Обов’язково підемо, але вже завтра, – відказала матір. – А поки іди відпочивай.
Сергій швидко поринув у сон. Нарешті він міг розслабитися і спокійно згорнутися калачиком. Ніхто його не розбудить неочікуваними вистрілами і зранку він більше не почує крик ротного.
Марина заглянула в кімнату. Підійшла ближче до Сергія, поправила ковдру і погладила сина по голові. Син лагідно усміхнувся. У матері защеміло в серці, адже її дорослий хлопець досі усміхається уві сні, як в дитинстві.
Жінка вийшла з кімнати і підійшла до комода у вітальні. Там стояла рамка з фотографією. На ній була старенька бабуся в ніжному платті.
– Бабуся Олю, дякую вам за Сергійка…
– Привіт, бабусю. А я зі служби повернувся, – сказав Сергій, погладивши білий мармур.
– Він так змужнів, бабо Олю. І в інститут повернувся. Роботу також знайшов, – сказала матір, поклавши на могилу букет квітів.
– Пробачте, бабусю, що раніше не прийшов. Не міг. У мене була місія – захистити Батьківщину. Хочу подякувати вам за життя, за матір, за все. Ми ще обов’язково зустрінемося. Правда ж?
***
– Татку, вітаю вас! Ось ваша дівчинка. Три чотириста. Вже придумали, як назвете її?
Сергій взяв на руки малечу і прошепотів:
– Ну привіт, Олічка…
А на які думки вас наштовхнула ця історія?
