Таня їхала в сусіднє місто рятувати бабцю.
Її дочка, тітка Оксана хотіла здати у дім престарілих.
– Бабка з розуму вийшла. Все.. Того.. Кукуха поїхала. Речима в мене кидається, кричить щось не до ладу..
– Тіко Оксано, дім престарілих, це не санаторій. Там не лікують, бабусі там ще гірше стане.
– Та й що? Вона все одно якась чумна. Хто з нею возитись буде?
Таня не розуміла, як так можна говорити про рідну матір! Вона все б віддала тільки б її батьки були живі.
Дівчині було 18 років, коли її мама померла від онкології, а батька ще швидше не стало. Загинув в автокатастрофі. Зраз дівчині уже 23, вона самостійна, працює, щоправда, сім’ї ще немає.
Бабця – татова мама. У неї було двоє дітей. Зараз залишилась лише тітка Оксана. У неї уже була дочка і навіть внуки. Але всі вони дотримувалися єдиної думки – бабця зійшла з розуму.
Спасати бабцю було нікому. Тому Таня зібралась і поїхала в надії забрати стареньку до себе. Її зустріла тітка Оксана на своїй машині і повезла до їхнього дому.
– Ти думаєш, я безсердечна тварюка? Ти зараз сама побачиш, якою стала стара! Їй трохи більше ніж 80, а розуму нуль. Інші в її віці інтернет освоюють, телефони там всякі, комп’ютери, а вона що..
– Але ж не всі. Не розумію, чому ви з цього проблему робите!
– Та проблема не тільки в цьому. Жадна вона стала. Навіть сама до себе. Пенсію вона ж хорошу має, як дитина війни, а ховає її десь під подушки. Варить якусь похльобку чи картоплю пісну і перебивається. Квартиру так захламила, увесь непотріб у своїй кімнаті зібрала! Ти як її забереш, то певно тиждень хату чистити треба буде! Добре, хоть по смітниках ще не лазить!
Ми під’їхали до будинку. Таня не бачила бабці майже 5 років. Вони кинулись в обійми одна одної.
Квартира і в правду була загружена, але чиста: стояли різні баночки, вазочки, рушнички, книжки.
– Ви тут розбирайтесь, а я ввечері приїду. Мені на роботу пора.
Таня з бабцею сіли пити чай і розмовляти.
– Я знаю, чого ти приїхала. Хочеш мене забрати, так? Але я нікуди не поїду. Це моє рідне місто, дім, де я народилась і прожила усе своє життя. Тут я і збираюсь померти. Оксана мене зі світу цього звести хоче, та я їй не дамся. Я їй квартиру однокімнатну помогла придбати, а вона потім з чоловіком розжилась – на трьохкімнатну поміняли. Дочці своїй житло придбала. А все ходить, жаліється, що грошей немає. І витикає мені, що я собак безпритульних годую! А їй , яке діло до того, куди я гроші витрачаю! Хоче мене в психушку запхати! А я що якась неадекватна чи що?
– Та ні, бабусю. Все з тобою добре. Ти нормальна. Ніхто тебе нікуди не віддасть. Але їхати треба. Я тоді зможу за тобою приглядати.
– А хто буде за собачками моїми дивитись. Вони ж нікому не потрібні, крім мене… Оксана мені через них і почала будинком ля престарілих погрожувати. Прийшла, почала гроші просити на браслет якийсь золотий, мовляв, життєвоважливе запитання. Я їй відмовила. А вона сказала, щоб я менше за псами своїми дивилась і гроші на них не витрачала, бо потім і дочці помогти не зможу.. Ні, ні..Не поїду я нікуди! не дамся їй. Я барикади вибудую, але зі своєї квартири ні ногою!
Таня зрозуміла, що вмовити її було нереально. Але тут її покидати саму не можна – з’їдять!
Дівчина залишилась у бабці. Звільнилась з роботи, а за квартирою своєю просила приглянути подругу. Тітці Оксані це дуже не сподобалось.
– Ти вирішила відпочити і розжитись за бабчину пенсію?
– Ні, я сама себе забезпечити зможу.Я вже влаштувалась на роботу у магазин, тут неподалік. А ви, я так бачу, чекали, що квартира звільниться?
– Вона рано чи пізно і так звільниться. Старій недовго залишилось, а я тут прописана!
Бабця прожила трохи менш як рік. Задоволена тітка одразу почала шукати покупців на квартиру, поки Таня організовувала похорон. Жила вона у сусідів, з якими подружилась.
Дівчину покликали до нотаріуса на оголошення заповіту старенької. Таня не очікувала нічого отримати, та вона стало власницею бабусиного рахунку в банку на більш ніж 200 тисяч гривень. Бабця відкладала гроші туди ще з молодості. Вона вміла економити.
Тітка Оксана була просто ошелешена. Вона не могла повірити, що стара до такого додумалась.
– Це не твої гроші. Відмовся від них! Мама завжди була жадна і відмовляла мені у всьому. Це моя компенсація.
– Ні. З принципу не відмовлюсь. Щоб вам не дісталось. Мені ще бабі пам’ятник ставити! Ви ж цього не зробите?
Таня поставила пам’ятник і повернулась у своє місто. Добре, що вона була поруч з бабцею останній рік. Вона скрасила її життя, їжу нормальну стала готувати, різними смаколиками її балувала, до собак бабиних ходила. Їй уже веселіше.
А ви б змогли кинути все і доглядати за бабцею?
