У мене є старша сестра. Мені було 6 років, а братові – 4, коли вона нас забрала до себе.
До того часу ми часто залишалися вдвох, без їжі та в холоді. Мати любила випивати та проводити час зі своїми друзями, тому за нами нікому було наглядати.
З Наталею у нас 14 років різниці у віці. Є ще старший брат, якому на той момент було близько 25 років. Та він ще підлітком пішов з дому і рідко виходив на зв’язок.
Не знаю, чи він принаймні здогадувався про наше існування.
Того дня, коли Наталя прийшла по нас, матір традиційно спала п’яна на дивані, а ми сиділи поруч і гризли черствий хліб.
Старша сестра спробувала розбудити матір:
– Я забираю Сергійка з Валею до себе, – попередила вона.
– Роби, як знаєш, – надулася матір і ліниво обернулася на дивані.
Так ми переїхали. Сергій почав ходити в дитячий садочок, а я в школу.
Я була у другому класі, коли Наталя сповістила радісну новину:
– Скоро я виходжу заміж, – усміхнено заявляла сестра.
– Це добре, – сумно відказала я.
Причин для радості у мене не було, адже я хвилювалася, що наречений не захоче дбати про нас з братом. Ми для нього були абсолютно чужими. Лише згодом з’ясувалося, що мої переживання були даремними.
Григорій був приємним чоловіком з добрим серцем. Він не цурався роботи і з турботою ставився до нових членів родини.
Згодом у них з Наталею народилися діти. Спочатку один синочок, а після нього й інший.
Можна сказати, що сестра стала багатодітною матір’ю, адже разом з власними дітьми були ще ми з братом.
Не знаю, звідки у Наталі було стільки сил, щоб у такому юному віці давати собі раду зі всіма труднощами. Вона завжди була веселою та життєрадісною і ніколи не сумувала.
Я завжди намагалася допомагати сестрі. На мені були хатні обов’язки: прибирання, готування. Щодо Сергія, то він був маленьким шибеником. У школі він не хотів вчитися.
Григорій вирішив провести виховну розмову з братом, коли їх вкотре викликали до директора.
– Сергію, чому ти так погано поводишся? Де твоя вдячність? Ти уявляєш, що було б, якби Наталя вас не забрала до себе? – запитав чоловік.
– Ну жили б ми з мамою, – відказав брат.
– Збирайся, нам потрібно поїхати в одне місце, – раптом сказав Григорій.
Їх не було близько двох годин, а коли повернулися, то Сергій був тихим і замисленим.
– Куди це ви їздили? – поцікавилася я в Григорія.
– У дитячий будинок, – безцеремонно відказав той.
Ця ситуація змусила брата переосмислити свою поведінку. Він почав краще вчитися і більше не бешкетував. Наталя все не могла зрозуміти, чому Сергій так змінився.
Не так давно старша сестра довідалася, що у нашого старшого брата є двоє дітей, які опинилися в притулку.
– Ти повинна їх забрати, – безсумнівно сказав Григорій.
– Я так вдячна тобі, – розчулилася сестра. – Але хіба нам під силу шістьох виховувати?
– Ми впораємося, – впевнено сказав Григорій.
Сьогодні ми їдемо в дитячий будинок, щоб забрати звідти моїх племінників у новий дім.
А що ви думаєте про позицію і вчинки молодої пари?
