Тієї суботи у моєї свекрухи був день народження. Дата значна – 60 років, тож вона і збирала всю рідню в гості. Я тоді була у своєї мами на дачі, а празник мав відбутися в іншому кінці міста, на дачі у матері мого чоловіка. Звичайно ж жінці хотілося похвалитися онуками перед всіма знайомими. Напевне, під старість – це одне з найбільших багатств людей.
Втім, я ніби серцем чула, що трапиться щось лихе. Мені зовсім не хотілося їхати до свекрухи, тож я шукала причини, а не можливості. Але коханий та власна мати дуже довго переконували мене у зворотному. Казали, що такий вчинок стане зневагою до людини. Я це й сама розуміла, але вагалася.
Зрештою довелося погодитись.
Мене свекруха, звісно, не дуже чекала. Об’єктом її любові і причиною, чому вона запросила невістку на свято, була моя донечка. Жінка любила онуку. Ну, сама так постійно казала… Але от хвалитися нею перед подругами любила – це я вже точно знаю.
Доня у мене і справді була здібна: така крихітна, а писати вміє, читати вміє, знає безліч віршів – похвалитися є чим. А займалася з нею постійно тільки я. Свекрусі ніколи не було діла до розвитку внучки. Їй головним був тільки результат. Сама ж постійно на дачі, з подругами, в театрі – коротше кажучи, дуже ділова та заклопотана пані.
Однак це все не заважало жінці розповідати всім, що вона ледь не щодня бачиться з Настею.
– Та як постійно, Валентино Ігорівно?
– Так по відео!
Син Валентини щовечора телефонував матері по відеозв’язку, тож і донечку кликав. Далеко ходити не доводилося. Це свекруха і вважала “постійно бачитися з внучкою”.
По-справжньому мені з дитиною допомагала тільки моя матір. Майже ціле літо я з донькою проводила в неї на дачі. Будинок там просторий, повітря свіже, довкола тиша, продукти з городу – усе, як і годиться. Та ще й уся необхідна техніка є та інші блага цивілізації: душ, санвузол, бойлер, пральна машинка і т.ін. Я тільки зрідка влітку поверталася до своєї квартири. Просто для різноманіття. Решту часу сиділа у матері.
Так, у свекрухи також є дача. Але їздити туди я точно не любила. Наче йдеться про дві однакові ділянки за містом, але умови в обох геть різні. У свекрухи з благ для повноцінного життя було тільки світло. Туалет надворі, вода з колодязя.. Не знаю як і кому, але мені там жити було важко.
Найбільше дратувало те, що посуд потрібно було мити в тазику. Я таких обрядів не розуміла, а для свекрухи це було звичне діло. Вона розігрівала воду у каструлі, заливала у тазик і бралася за прибирання кухні.
Тож мама мого чоловіка любить заміський дім настільки, що навіть день народження там святкувати вирішила. І не зупинили її умови та відстань. Легше, напевне, було б організувати празник у місті. Якщо не в кафе, то хоча б у квартирі, де є куди кращі умови для такої події. Страви, до речі, свекруха готувала у місті і везла їх звідти аж на дачу. Цирк та й годі.
Однак що ж поробиш. Її свято – їй і вирішувати.
Стіл накрили, гостей зібрали і почали святкування.
Гостей було зо двадцять: рідні, близькі і, звичайно ж, подруги. Куди ж без останніх. Заради них це все і було організовано.
Ми з чоловіком подарували його матері великий букет квітів та гроші. Усе просто. Заморочуватися не стали. Сіли до решти за стіл і почали трапезу. Якщо заплющити очі на те, звідки страви везли, то мушу визнати, що стіл був накритий дуже щедро. Усе було смачним, як і завжди. Тож гості все швиденько поз’]дали, залишивши тільки пусті тарілки.
– Даринко, помиєш посуд, бо тут назбиралося. А потім торт їсти підемо. Там уже чайник скипів. залиєш у тазик. Ти знаєш, що і до чого там.- мовила мені свекруха.
Вона прекрасно знала, як я не люблю возитися з тазиками. неодноразово їй про це казала, як приїжджала з Настею. Але жінку це не зупинило.
– Не помиєш?
– Ні.
– Тобі що, важко?
– Так, мені важко. Я сюди в гості приїхала, а не посуд мити.- обурено кинула я.
Тоді мені все ж здали нерви. Я взагалі рідко тримаю язика за зубами, а того разу ще й погарячкувала.
Це образило свекруху. Вона сказала, якщо так, то сама все зробить. Мені приказала сидіти на місці.
Звичайно ж допомагати Валентині кинулися інші гості. Подруги хутко позбирали тарілки і, помивши, навіть розклали їх на свої місця. Відтоді свекруха ще дуже довго злилася на мене. Розповідала всім, яка я погана невістка і як сильно зіпсувала їй день народження. Мовляв, опозорила її перед усіма гостями.
Я так і знала, що не слід було їхати на свято до свекрухи. Чуло ж серце, що добром це не закінчиться.
Чи вважаєте Ви, що головна героїня вчинила правильно?
Можливо їй все ж таки слід було допомогти свекрусі?
