Я ще тоді, на весіллі, мала погане передчуття. Хоча свято минуло добре, всі гості були довольні, а молодята аж плакали до сліз. Ще й влаштували гулянку в найдорожчому ресторані нашого міста, в якому деякі страви в меню коштують, як пів зарплати.
І якби я знала, чим це обернеться… то б ті кульки в ресторані руками повідривала.
Ростик мені одразу сподобався. Спокійний, чемний, без понтів. Хоча родина в нього — не те що “при грошах”, а прям із тих, кому двері самі відчиняються.
Він працює на батька, пана Остапа. У них виробництво парканів під замовлення.
Я думала, ну ясно: син — заступник, взяли його в родинний бізнес. Та, як виявилося потім, він — звичайний виконроб. Не сидить з батьком у кабінеті, а працює з ранку до ночі в касці.
Місяць тому діти зіграли весілля. Я до останнього думала, що буде скромний розпис та просто посидимо зі сватами в кафе. Адже діти так казали:
– Мамо, в країні війна. Не на часу влаштовувати такі гулянки.
Я підтримала таку ідею. А от свати вирішили все змінити, наче на зло! Замовили найдорожчий ресторан у нашому місті.
На столах — якісь екзотичні страви, назви яких я навіть повторити не могла.
Я тихенько запитала в офіціанта:
— А це що таке…?
А він так ввічливо:
— Тартар.
Я кивнула, ніби кожні вихідні їм той тартар ложкою.
Грав живий гурт. Молодята приїхали на лімузині – довгий, що, здавалось, він припаркувався ще в іншому районі.
Гості… теж “непростенькі”. Більшість — знайомі сватів. Я чула уривки розмов:
“Прокурор”
“Адвокат”
“У поліції служить”
І все це — клієнти пана Остапа, як я потім зрозуміла. Сват, видно, дуже хотів показати, який він “серйозний чоловік”. Але хіба на весілля тепер модно кликати таких поважних клієнтів, а не родичів та друзів?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ще й святкування зробили на два дні. У суботу — ресторан, музиканти, фотограф.
А в неділю “найближчі” поїхали до будинку сватів на поправини. І от тут я, чесно, рот роззявила.
То наче маєток Януковича, а не дача. Тераса — хоч футбол грай, басейн під накриттям.
Кейтеринг привезли прямо з того ж ресторану. Ніби їм мало було одного дня — треба було ще раз влаштувати показуху “скромною вечіркою”.
Я дивилась на все це і, знаєте, вперше за довгий час щиро раділа за доньку:
– Сонце, нарешті ти вибилася в люди.
– Мамо, та що ти таке кажеш. Ще зурочиш.
– Донечко, я так довго молилася, аби Бог дав тобі гідного чоловіка та кращу долю, ніж в мене.
Я сама виросла в селі. Одяг купувала тільки на секонд-хенді, батьки на роботі, виховувала мене бабуся. Колишній чоловік пив так, що горілка йому стала дорожча за сім’ю. І врешті довела його до могили.
Тому коли я побачила ту розкіш, у мене аж серце відлягло. Думала: “Ну все. Хоч у дитини буде по-людськи”.
Тільки свекри, як виявилось, мали свої плани на “по-людськи”.
І я про це дізналась незабаром, коли поїхала до Олесі з гостинцями.
Зібрала з села, що мала – яйця домашні, баночку варення, сир, сметанку, ще теплий хліб.
Олеся дала адресу і я ще в дорозі здивувалась – це не той район, де живуть свати. Та, виявилося, що то спальний район міста, майже в кінці.
Двері такі, знаєте… з облупленою фарбою, замок заїдає.
Олеся відчиняє, усміхається, а в очах — ніби вибачається наперед.
Заходжу до квартири – і мене, як холодною водою з порога. Маленька кімнатка, радянський ремонт — ті шпалери з дрібними квіточками. Вікна дерев’яні, з форточками, вічно тягне, хоч закривай, хоч не закривай.
Стіл крихітний. Я поставила пакет із гостинцями — і вже місця немає.
Я стою посеред кімнати, стискаю ручку сумки, і в мене перше питання вирвалось само:
— Доню… а що це таке?
Олеся тихо:
— Наша квартирка. Орендуємо за 5 тисяч разом з комунальними. Нам вистачає нормально.
— А чому ти до свекрів не пішла жити?
— Свекруха, Ольга Мирославівна, одразу сказала, що там нашого нічого нема. Вони тільки допомогли перевезти речі на цю квартиру — і все.
У мене аж у скронях стукнуло. Тобто, вибачте, моя донька — ніхто? Вже й Ростик додому повернувся, мала надію, що він пояснить, що то за цирк відбувається.
— Я зараз віддаю батькові “борг” за весілля.
Я навіть не одразу зрозуміла.
— Який ще борг?
Він ковтнув і тихо:
— Сказали повернути кошти за ресторан, фотографа і лімузин.
— В сенсі повернути? — перепитую. — А це що, кредит був?
Олеся швидко вставила:
— Мам, тихіше…
А я вже не могла тихіше.
— І скільки треба віддати?
Ростик знизав плечима.
— Не знаю точно. Але всі гроші, які нам родичі на весілля принесли ми віддал. І все одно залишилось ще 30 тисяч.
— 30 тисяч?! — в мене аж голос зірвався. — Ти серйозно? Це ж вони самі покликали тих “мажорів”, самі вибирали ресторан, самі замовляли лімузин, гурт, фотографа — щоб усім показати, які вони багаті!
— Іншого вибору немає. Якщо я не буду віддавати, батько мене просто звільнить. А зараз роботу з нормальною зарплатою знайти важко.
Я дивилась на нього і не знала, кого мені більше шкода.
Його — бо затиснули. Чи Олесю — бо вона тепер в цій “квартирці з форточками”, замість басейну і тераси, які я бачила власними очима.
— Я рік-другий потерплю, — перебила Олеся. — За той час віддамо борги і будемо збирати на своє житло.
Я дивилась на неї, і мені було так образливо, що аж горло дерло. Наче об її гідність свати витерли ноги.
Я не маю таких грошей, щоб одним махом закрити їхні “борги”. Але думка в голові крутиться – взяти кредит. Попросити в родичів. Допомогти хоч якось.
Бо, виходить, хоч одна мама має бути адекватною в цій історії.
От і скажіть мені. Можливо, я перебільшую і не маю права втручатися.
А може, я як мати просто зобов’язана лізти, навіть якщо це зіпсує стосунки зі сватами?
Як би ви вчинили на моєму місці — взяли б кредит і закрили цей “борг”, чи дали б молодим самим пройти через це, навіть якщо це несправедливо?
Поставила нареченому окрошку з квашеною капустою і свининою, як у нас заведено. А він глянув у тарілку й пожартував так, що я відклала ложку
Подруга з Білорусії навчила готувати деруни по-новому. Можна з’їсти разом з ложкою, такі вони смачнезні!
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
15 гірких істин про Скорпіона: грубо, але чесно
Бабуся наполягала, щоб чоловік не їхав у місто. А через декілька годин до них зателефонували та сповістили сумну новину
Гороскоп особливостей характеру: до якого пороку схильний кожен Знак Зодіаку
Пророчий вірш дівчинки з Бучі! Хто ж знав, що ці рядки стануть колись реальністю?
Увечері задзвонив телефон. Телефонувала мама Наталі. Всі роки не давала про себе знати, а тут телефонує
Ми поїхали до мами чоловіка і повідомили їй радісну звістку, але на обличчі свекрухи не було жодної емоції
Взяли родичку жити до себе. Вона щовечора просить подати молитовник та вервичку. Сидить на ліжку непохитно, щоб бурмоче під носа
Розмноження троянд живцями
Кумедна добірка фото дуже втомлених домашніх тварин
Чоловік підбирає старих і хворих тварин, яких покинули господарі
Вінки з каштанів: 10 цікавих ідей та майстер-клас виготовлення основи
17-річна дівчина є володаркою найдовших ніг у світі
20 осіб, які стали професіоналами по «недолугості» і вражають своїми «подвигами»
До народження онучки він не дожив зовсім трохи. Діти забрали мене до себе, відмовилися залишати одну в спорожнілому будинку
Одне важливе нагадування кожному з батьків
Чому Бог допускає, щоб ми переживали випробування та нещастя?
