Я приїхала до свекрухи, як зазвичай. Привезла їй продуктів, винесла сміття, щоб вона не ходила по вулиці, адже там слизько, щоб не впала.
Ганна Василівна живе у невеличкому селищі, добратись туди трохи проблематично. Машини усі мають високі, позашляховики, а куди я на своїй низенькій “Мазді3”. Застрягла по дорозі в якійсь кучугурі. Хвала Богу, за мною якийсь дядько стояв, допоміг вибратися. Але до свекрухи додому я вже зайшла в не дуже хорошому настрої.
А ще подумала, як я назад тією дорогою їхати маю і ще гірше нервуватись почала!
Спершу було все добре, я розклала продути, випила чаю, ніби заспокоїлася. Почала дивитись чого ще треба. Виявилось ліків деяких немає. Свекруха засмутилась. А що як зле їй стане.. Ну я змовчала. Розуміла, доведеться їхати ще раз.
Потім вона поставила запитання, від якого я просто збісилась. Насправді питання просте, але задала вона його не вчасно! Емоції в мені ще вирували після ситуації з машиною.
– Ви 30 числа приїдете чи 31?
– Не планували. Можливо, 3 заїдемо.
– Як це? Ви що не святкуватимете у нас Новий Рік?
– Ні. Будемо вдома. Або поїдемо кудись, ще не знаю.
Вона, звісно, була не задоволена моєю відповіддю. Чому не з нею? Чому вдома, а не тут? Чому ми її кидаємо?
А я навіть про таке не думала. Навпаки, мені прийшла думка, що Ганні Василівні уже не хочеться наряджати ялинку, готувати святковий стіл, щоб нас зустрічати.
Тим паче ми не залишали її саму, вона була з подругою. Вони жили вдвох. Продукти їм привеземо завчасно. В гості приїдемо уже пізніше.
Я не встигла виїхати від її дому, як до мене телефонує чоловік. Каже, мама в сльозах набрала, каже, що ми зрадники, кинули її. І що мені з нею робити?
А з ким ви зустрічаєте Новий рік?
