Декілька днів я витрачала безліч часу на кухні, як запекла господиня, бравшись за всіляку роботу, накупивши продукти у супермаркеті і навіть видраювала меблі у вітальні — скоро у гості приїде свекруха. Я знаю, що вона вважає мене горе-господинею і думала, що хоча б цього разу я почую похвалу.
“Лесю, а чому ти приготувала такі страви?” – запитала вона.
“Які саме? Ось тут олів’є, крабові палички…” – відповіла я.
“Це вже минуле століття, навіть моя бабуся соромилася гостей таким чимось частувати” – промовила вона з насмішкою.
Я стримала свої емоції. “Терпи, вона тут всього на два дні, завтра вже повернеться додому”, – міркувала я.
Пані Орися любила пишатися своїм походженням, показувати золоті обручки, сережки та намисто з перлів. Я наперед знала, що вона буде говорити про це за столом:
“Мої батьки завозили мене в Грузію, Сочі, навіть до Парижа. Вони купували мені дорогі сукні та парфуми. Мій батько був видатним професором університету, а мама – оперною співачкою.”
Тим часом я мовчки перекривала її фрази на кухні та подавала гостям тортик.
“Ой, леле, що це?” – здивовано запитала свекруха.
“Торт. Шоколадний, називається ‘Снікерс'” – відповіла я.
“Ну, тут-то точно багато калорій. Лесенько, не всі повинні на святі наїдатися, як свині, як ти” – зареготала свекруха.
На щастя, мій чоловік Мишко був поруч. Він, на відміну від матусі, розумів ситуацію.
“Нічого собі, це мій улюблений тортик! І ще й такий калорійний! Ого, я відчуваю себе справжнім поросятком, захрюкаю від щастя”, – сказав Мишко з посмішкою. Всі гості розсміялися. Свекруха ж лише сиділа з неприємним виразом обличчя, наче горечевину проковтнула.
Мишко був справжнім жартівником, тому він придумав конкурс: “Хто гучніше хрюкне, той отримає найбільший шматок тортика”. Зважаючи на те, що на святі були й наші друзі з дітьми, малюки почали стрибати та гукати як поросята. Пані Орися не витримала та пішла на кухню, де і провела решту свята у самоті.
Наступного ранку вона не прощалася зі мною, сама викликала таксі і виїхала додому. Схоже, цей день народження запам’ятається їй на довгий час. А мені теж.
Чи зробив чоловік правильно? Кого він повинен був підтримати – маму чи дружину?
