Я зустрічалась з Семеном лише 5 місяців, як він зробив мені пропозицію. Я була дуже щаслива. Відчувала, він моя доля. Тому одразу погодилась, не замислюючись.
До пропозиції я була не знайома з його мамою, та того ж вечора він повів мене на зустріч з майбутньою свекрухою.
– Семенчику, ти що це за опудало привів до нашого дому? Ти ж обіцяв мене з нареченою своєю познайомити – сказала жінка, зустрівши мене.
– Мамо, та що ти таке кажеш! Це і є моя наречена – Світлана.
Я вже й не знала, як мені поводитись. Фраза жінки зовсім вибила мене з колії. Семен міцно стис мою руку, посміхнувся винувато і повів мене на кухню. Там уже був накритий стіл.
Мама Семена, зайшовши на кухню, почала з нього прибирати.
Так мене ще ніхто не ображав! Я встала з-за столу і вийшла з тієї квартири, на вулиці розридалась. Як можна бути такою невихованою. Вона ж навіть мене не знає, з чого робить висновки?
Семен вибіг за мною, він довго мене заспокоював, казав, що любить мене і жодні вчинки та слова матері цього не змінять.
Ми весілля справили скромне. Покликали близьких родичів та друзів. Свекруха теж відмітилась.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Прийшла на наше весілля у чорному і почала сипати образами і гидкими словами:
– Лихо мені! Які вітання! Це горе для нашої сім’ї.
Усі гості дивились здивовано. Чоловіку було соромно за поведінку матері. Він після цього образився на неї і не розмовляв. Я знову розплакалась. День нашого весілля був успішно зіпсований.
Я не розумію, чому свекруха так мене ображає? Що я поганого їй зробила. Я люблю її сина, зроблю його найщасливішим чоловіком на світі. Хіба не це головне для матері?
Як ви гадаєте, чому свекруха так ставиться до дівчини?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
