Ніколи не розуміла своїх подруг, чому ті постійно обговорюють та скаржаться на своїх свекрух. Немов це якесь для них змагання – у кого гірша? Для мене це виглядало смішно, як у цирку, і сподівалася, що я буду вийнятком. Хотіла, щоб у моїй родині не було жодного негативу.
Я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком ще за часів студентства. Одразу познайомила зі своїми батьками, вони його тепло та радісно прийняли. Але сам чоловік не поспішав приводити мене до своїх батьків. Спершу придумував дурні відмови, мовляв, то вони на дачу їдуть, а скоро ще на море планують полетіти, а сьогодні вони затримуються на роботі, завтра йдуть у гості до друзів. А потім взагалі сказав, що не час ще. Такі слова мене дуже образили та ми посварилися. Сказала, що не буду на нього сердитися тільки тоді, коли нарешті познайомить з батьками. Адже ми тоді та жили разом, до весілля готувалися…
Майбутні родичі мені дуже сподобалися. Ввічливі, приємні у спілкуванні. Мама – справжня господиня, стільки смачних страв приготувала! Однак, після весілля почала демонструвати свій норовливий характер.
Я думала, що можливо, вона мене ревнує до єдиного сина. Сподівалася, що це тимчасово і все мине. Однак, щоразу вона намагалася мене принизити та висміяти перед чоловіком та сином. Жартувала про те, що я погана господиня, адже “синочок так щось схуд, що скоро мої штани буде носити та буде найстильнішим у нашому місті”. Та мені було неприємно таке слухати. Чоловік казав, що у мами просто таке погане почуття гумору і попросив не звертати увагу на її слова. Однак, свекруха немов не знала, коли треба промовчати та чи взагалі у такій ситуації доречно такі дурні жарти говорити.
Вже і чоловіку моєму не смішно. Буває, прийде до нас у гості, побачить на столі нову тканину та починає анекдот розповідати, мовляв, що я вирішила на білі скатертині зебру намалювати, бо де-не-де були темні плями. Однак, син не зацінив такого “жартика”.
-Та що ви такі понурі, вже й пожартувати не можна? Я ж просто хотіла вам настрій підняти – лагідним голосом каже свекруха та кліпає оченятками. Сама милість та наївність.
Сподівалася, що народження онучки її трішки поміняє. Та ні, у неї тем для “жартів” тільки побільшало! Хоча спершу вона мене багато допомагала з донечкою. Та через декілька днів припинила приходити в гості, мовляв, у самої справ багато.
Я повністю з головою занурилася у материнство. Вже і забула про ті насмішки зі сторони свекрухи. Чоловік щоразу мене приємно дивував – часто брав відгули на роботі, щоб мені допомогти по дому, купував іграшки дитині, а мені різні приємні жіночі “штучки”. Я навіть могла сапати до обіду чи отримувати сніданок у ліжко.
Потім донечка пішла у дитячий садочок, я повернулася на роботу. Думала, що вже ситуація налагодилася і свекруха знайшла собі нову “жертву” або порозумнішала нарешті. Як я помилялася!
У доні було день народження, ми запросили всю родину у кафе. Приїхали мої батьки, бабуся та сестра. Ну і звісно куди без свекрухи?
Та от, коли ведучий попросив виголосити свекруху тост про онуку, то та пожартувала про те, що справжню донечку я продала в магазині або поміняла у пологовому будинку. Тоді моє терпіння дало велику тріщину. Вийшла з-за столу разом з жінкою і попросила негайно покинути свято. Бачила, як родичі починають перешіптуватися, а у моїх батьків очі були розміром з колеса від тракторів. Таке свято ще довго ніхто не забуде!
Звісно, що свекруха образилася, бо я її вигнала геть. А мені все одно. Я перестала з нею спілкуватися, заблокувала номер у телефоні. Навіть зі святами не вітаю. Онучку, звісно, не воджу до неї у гості. Та і бачу, що дівчинці та без неї також добре. Чоловік перше хотів нас помирити. А зараз, здається, зрозумів мою поведінку.
Нам і без свекрухи добре живеться.
На вашу думку, дівчина вчинила правильно? Що робити з людьми, які жартома ображають вас?
