З самого народження я була лівшею. Моїх батьків це зовсім не турбувало, тому в дитинстві я навіть не звертала на це уваги.
Потім почалася школа. Моя перша вчителька мала доволі застарілі погляди, тому всіляко намагалася мене перевчити. Вона навіть била мене по руках й занижувала оцінки, проте коли про це дізнався тато, він мав з нею серйозну розмову. З того часу вона мене не чіпала. Так я закінчила школу, отримала диплом про вищу освіту й горя не знала, поки не вийшла заміж.
На той час жили ми з батьками мого чоловіка. Його мама була точною копією моєї першої вчительки. Вона вважала, що лівша – це інвалід, тому постійно намагалася мене перевчити.
“Виделку треба тримати у лівій руці, а ніж – в правій! Це ж всім відомо”, “Як так можна чистити картоплю, правою ж зручніше”. Ці зауваження не закінчувалися ніколи. Мене це дуже нервувало й ми з чоловіком вирішили орендувати квартиру. Жити стало набагато простіше. Згодом я завагітніла, але свекруха до мене вже не лізла, тому що вагітність була доволі важкою. Я майже увесь час проводила в лікарні, але дитинка народилася здорова.
Згодом ми помітили, що наша донька також шульга. Свекрусі це звісно не подобалося, але вона мовчала. Через деякий час мені довелося виходити на роботу, тому вона запропонувала сидіти з онучкою, поки я з чоловіком працюю. Мене це цілком влаштовувало.
З часом я почала помічати, що після дня з бабусею, наша донька починала сильно капризувати, хоча раніше я за нею такого не помічала. Тоді я просто подумала, що їй з бабусею нудно, але все було набагато гірше.
Одного разу я повернулась додому на декілька годин раніше й побачила наступну картину. Свекруха прив’язала ліву руку доньки до тіла, щоб вона робила все правою. Таким чином вона намагалася її перевчити. Я дуже переживала, що у дитини може виникнути психологічна травма, тому я зразу сказала чоловікові, що спілкуватися з його мамою я більше не буду.
Тепер я не допускаю її до свекрухи.
А як би ви вчинили на моєму місці?
