– Ти пам’ятаєш, що мама скоро приїде? Вона для дітей якогось одягу нав’язала, привезе.
Пам’ятаю! І навіть піцу приготувала до її приходу. Свекруха постійно говорить, що сім’ю треба балувати випічкою. Хоч побачить, що у мене духовка без діла не простоює.
Солоні огірки, помідори, шинку, варену курячу грудку нарізала, сир подрібнила за допомогою терки, банку зі шматочками ананаса відкрила, сік злила. Якраз тісто підійшло.
Мені бабуся зателефонувала. Десь в магазині почула, що пенсії піднімуть на нереальний відсоток, попросила, щоб я в інтернеті подивилася. Руки помила, помилувалася мисочками з акуратно розкладеними продуктами, пішла в кімнату за комп’ютер.
Спочатку повз мене прошмигнув чоловік. Потім старший син. Слідом за ним молодша дочка.
Потрібна інформація знайшлася швидко: бабусю обманули. Пенсії на сорок відсотків нікому не збільшать. Повернулася на кухню, там картина маслом: чоловік колупається в сирі, відправляючи його в рот цілими пучками; син наминає кружечки помідорів; дочка ложкою орудує в банці з ананасами.
– Це що таке? А ну припиніть! – ще ногою притупнула для більшого ефекту.
Взяли моду – тягати нарізані інгредієнти. То чищену для супу моркву з’їдять, то в начинку для млинців залізуть, то горошок з майбутнього олів’є виїдають. Набридли! Втомилася боротися. Ну буде готово – їжте на здоров’я! У процесі приготування-то навіщо бігати на кухню і забирати продукти? Ще лізуть, зарази, брудними руками.
На мене дивились три винних мордочки.
– Значить так: хто що зараз крав, тому того в піці не дістанеться! Кажеш вам, говориш. Просиш, просиш. А вам плювати: в одне вухо влітає, в інше вилітає. Все, геть з кухні! – вказала пальцем на двері, дочекалася, поки сімейство гуськом покинуло моє царство каструль і сковорідок, і закрилася.
Тих інгредієнтів, що залишилися, вистачило на чотири невеликих круглих піци. Зазвичай кожну ми ділимо на чотири частини, за кількістю їдців, тому я подумки поділила три піци на чверті і насипала начинку, як і обіцяла: у кожної заготовки одна четвертинка без сиру, друга четвертинка без помідорів, третя четвертинка без ананасів, четверта – з усіма продуктами, для мене. Нехай знають, що мама слів на вітер не кидає! Четверта піца – для свекрухи, теж з усією начинкою.
Діставши останню піцу з духовки, відразу все поділила: чоловікові в тарілку три шматочки без сиру, синові – без помідорів, доньці – без ананасів. «Нормальну» піцу склала в одну тарілку для мене і гості.
Свекруха прийшла, одяг дітям видала, ще фруктів принесла. Я стіл у вітальні накрила, чай налила, всім тарілки з піцою принесла. До свекрухи посунула тарілку з «нормальною» піцою.
Першою заговорила дочка:
– Мама! Так нечесно: чому у нього є ананас, а у мене немає? – вона тицьнула в тарілку брата.
– Піца без сиру – НЕ піца! – чоловік підтримав дочку, ображено відсунувши від себе тарілку.
– Не треба було їсти інгредієнти! Ти свій сир вже з’їв! – ледве втрималася від бажання показати чоловікові язика.
Діти навперебій почали скаржитися бабусі на жадібну маму: так, спробували, але ж трошки! А я їх так покарала – поїданням несмачної піци.
– Завжди так діти робили! Скибочки картоплі тягали з дошки, шматочки тіста, крабові палички для салату, огірки в той час, коли я салат різала! Не можна так робити, продукти ділити на те, хто скільки з’їв, – почала виховувати мене мати чоловіка.
– У нас вдома – можна! – заперечила я.
Свекруха відмовилася від піци в знак солідарності. Син з дочкою теж відсунули тарілки, хором повідомивши про своє бажання залишитися голодними.
– Добре, – я знизала плечима, зібрала всі тарілки зі столу, крім своєї, і забрала їх на кухню.
Повернулася в вітальню, мої збиратися почали. Бабуся їх в піцерію запросила, якщо мати піцу шкодує.
Пішли. І чоловік теж. Я поїла, залишки викинула. Заглянула в холодильник, вивалила у відро для сміття макарони і котлети, які робила на вечерю. Взяла планшет, сіла серіал дивитися в навушниках. Мої повернулися – вдала, що їх немає.
Прийшов час вечері.
– А що на вечерю? – поцікавився чоловік.
– Мама, ми їсти хочемо! – поскаржилися діти.
– Телефонуйте бабусі, нехай вона вас в кафе веде, – відрізала я, додавши звук у планшета.
– При чому тут мама? Ти ж у нас господиня!
– Ні, не господиня. Господинь слухають, їх прохання виконують, покарання приймають. Готуйте собі самі, раз такі розумні, або завітайте до доброї бабусі, вона вас куди-небудь зводить, нагодує.
– Ти що, образилася чи що? – здивувався чоловік. – Що такого сталося?
– Нічого. Просто якщо діти зламають твій комп’ютер, а ти їх накажеш – забереш планшети, я сходжу і куплю їм нові. Якщо діти зіпсують твої документи або звіти – я куплю їм торт. Якщо наш син стягне у тебе ключі від машини і розіб’є її – я куплю йому машину. Хоча … Чому я? Ми твою маму покличемо! Вона швиденько позбавить онуків від покарання!
Сім’я два дні харчувалася самостійно, без моєї участі. Чоловік готував. Вони їли варені яйця, пригорілі каші і пельмені. Потім прийшли вибачатися.
Пробачила, але попередила: ще раз хто-небудь що-небудь стягне у мене під час готування – і горілі каші стануть щоденною реальністю, так як я взагалі ніколи більше готувати не буду. Перейнялися. Взагалі намагаються на кухню не заходити. З чоловіком окремо поговорила: що якщо він буде дозволяти матері командувати у нас вдома і втручатися у виховний процес, то з нею жити і буде. А то он яка благодійниця знайшлася, нещасних голодних онуків в піцерію зводила.
Свекруха … Тут вже нічого не виправити, натура в неї така: в кожну дірку без мила залізти, та тонну порад роздати. Треба було, як зазвичай, купити торт до її приходу. Але ж ні, випендритися перед нею вирішила, що у нас вдома випічка є. Випендрилася, називається.
Що ви думаєте з приводу цієї ситуації?
