Бабусю чоловіка ми забрали до себе. Варіанти його рідні: «пиши дарчу на квартиру і йди доживай в будинок для людей похилого віку» – ми відкинули відразу. Не робиться так. Та й бабуся, для своїх 73, дуже навіть ще не бабуся. Не дарма кажуть – жінці стільки років, на скільки вона себе відчуває.
У неї смартфон останньої моделі і насичене особисте життя – постійно ходила на побачення з 60-65-річними дідусями. Абсолютний адекват без глобальних проблем зі здоров’ям.
Виселення бабусі знадобилося братові чоловіка, Валентину. У нього дружина і троє дітей, живуть вони з мамою Валентина. Іпотеку брати вони не стали – навіщо? Коли бабуся ось-ось відійде в інший світ і вони переїдуть в пусту квартиру?
Ось тільки бабуся нікуди не поспішала. На той світ – тим більше. Вона планувала накопичити гроші на поїздку в Китай. Мрія у неї така була: по нічному Пекіну погуляти.
Через пару днів після переїзду бабусі до нас, чоловікові зателефонувала його мама. Прийшли Валентин з дружиною і дітьми заселятися в бабусине житло, а там квартиранти.
– Мама, а я тут при чому? Дзвони бабусі, сама з нею розмовляй. І взагалі, тобі не здається, що це її справа – здавати квартиру чи ні? – відповів їй чоловік.
Чоловікові було прочитано лекцію на тему: не смій зманювати бабусю на свою сторону, не смій промивати їй мізки щоб вона квартиру тобі залишила, тобі і її пенсії вистачить, нехай гроші за оренду Валентину віддає і квартиру на нього переписує.
Підозріло часто дружина Валентина почала прогулюватися з дітьми біля нашого будинку. Подзвонить: то попити зайти попроситься, то одному з дітей в туалет треба, то телефон у неї зараз сяде, підзарядити б.
Прийде і все з бабусею розмови водить – як їй і дітям погано живеться зі свекрухою. Зітхає жалібно, дітей підмовляє у прабабусі квартиру випрошувати. А бабуся над нею тільки сміялася.
Одного разу дружина Валентина навіть не подзвонила, вона просто голосно постукала в двері. Я відкрила, вона з порога почала:
– Там швидка біля вашого під’їзду стоїть. Бабка того, так? Де лікарі? Якщо вона у вас вріже дуба, то вам її і ховати!
Бабуся вийшла з кімнати, жива і на своїх двох. Гостя пробурчала вибачення і втекла.
Тоді ми з чоловіком зрозуміли – треба щось робити. Це чергування біля під’їзду вже в печінках сиділо. Ми поговорили з бабусею і запропонували їй варіант: вона продає свою квартиру і їде в Китай, як і хотіла. Потім – в Париж або в Рим. А ми її завжди приймемо і ніколи не виженемо. І грошей нам не треба. У нас свої є.
Бабуся, подумавши, погодилася. Та й дістали її онук з дружиною. Ось би нормально поговорити, запропонувати допомогу, в обмін на квартиру. Ні, вони тільки кружляли, як шакали, і чекали.
Квартира була продана. Ми порадили бабусі купити маленьку студію, про всяк випадок, та й здавати її можна. Бабуся так і зробила, а потім зібрала необхідні папери і поїхала в аеропорт на рейс до Пекіна.
Бабуся щаслива. Вона де тільки не побувала. Рік по світу їздила. Повернеться помолоділа, задоволена, пару тижнів вдома побуде і назад, за новими враженнями.
З останньої подорожі вона не повернулася, подзвонила і сказала що заміж виходить. Вирішила залишитися в Італії. Познайомилася там з італійцем, власником піцерії, і закохалася. На весілля нас запросила. Ми з чоловіком в осад випали – нічого собі життя у бабусі на восьмому десятку років. Навіть заздрісно трохи стало, по-доброму.
Мрія, а не старість. Адже вона працювала до 64 років, своєму синові допомагала, з онуками завжди сиділа. Всі вільні гроші на онуків – на мого чоловіка і Валентина – віддавала за наполяганням своєї невістки. Валентин інститут закінчив з допомогою бабусиних коштів. А батько чоловіка слова проти своєї дружини сказати не міг. І мовчав, навіть коли його мати завчасно на спокій спроваджували.
Сім’я чоловіка просто отрутою плюється. Через нас з чоловіком бабуля НЕ врізала дуба в термін і тепер Валентину доведеться брати іпотеку. Студію у бабусі він все-таки випросив. Вона влітку приїде, папери підпише.
Поговорили з чоловіком. Якщо доживемо, теж поїдемо по світу їздити. А якщо діти і внуки будуть сидіти і чекати нашої смерті, щоб скоріше житло отримати, то до біса таких дітей і онуків.
Часто чую приказку – в сім’ї не без виродка. І в родині мого чоловіка «виродком» є саме він. Чесний, не заздрісний, порядний, не жадібний до чужого добра. Завжди запитувала себе – як Валентин може бути його братом? Адже вони виховувалися в одній родині в однакових умовах.
Ви б хотіли таку старість, як у цієї бабусі?
