Заміж я вийшла ще три роки тому, за Назара. Я вважала, що це найбільше моє кохання.
Ми одружились і одразу переїхали жити у квартиру, яка дісталась мені в спадок від бабусі. Свекрусі я не сподобалась – вважала мене капризною. А я не була такою. Я просто не бігала за нею на задніх лапках, чого вона дуже хотіла.
Та оскільки жила я на своїй території, тож мені вона нічого не пред’являла. Тільки чоловіку скаржилась.
Віра Василівна завжди мені у приклад ставила Катерину, свою доньку. За її словами, у неї все виходило краще, ніж у мене. І господиня вона хороша, і у будинку великому гарному живе( неважливо, що це будинок свекрів) і дитинку зараз чекає. Катя часто допомагала грошима, чи продуктів купляла матері і Вірі Василівні це дуже лестило. Згадувала кожен раз. А я такої змоги не мала, тому попадала в немилість.
Та от декілька місяців тому закінчилось прекрасне життя Катерини. Посварилась з чоловіком, вигнав її з дому. Не знаю, щоправда, у чому причина.Наскільки я зрозуміла, то сварка була саме з батьками її чоловіка. Але факт залишається фактом. Дівчина повернулась з сумками і дитиною до однокімнатної квартири матері.
За декілька тижнів чоловік Катерини прийшов жити до тещі. Їм там стало зовсім тісно. Вони вирішили рік пожити у Віри Василівни, поки не назбирають на перший внесок, щоб придбати своє житло.
Свекруха не придумала нічого краще, як переїхати жити до мене, заливши Катерину з чоловіком у своїй квартирі. Адже моя квартира була трикімнатна, простора. Вона б десь примостилась тут.
Я відразу сказала, що проти. Та після тижня благань Назара про допомогу, я здалась. Дозволила їй переїхати лише тому, що люблю і поважаю свого чоловіка.
Перших два тижні все було ніби нормально. Я навіть здивувалась. Та потім вилізла на поверхню її натура демонська.
Почала наводити свої порядки, перескладувала речі, переставляла меблі, привезла свої серветки вишиті під вази, сервіз бабусин( каже буде прикрасою, бо у мене щось пусто дуже).
Потім почала режим встановлювати. Коли нам прокидатись, коли йти митись, коли виключити світло і так далі.
Критикує мою їжу. Все я не так готую, як треба. І смак якийсь дивний. За плитку сама вставати не хоче, каже, що тут гостя.
Гроші на комунальні послуги не дає. Тільки ходить і бурчить..
Вчора приходжу з роботи, вона з Катериною чай п’є. Мене не те щоб не покликали до себе, а закрили перед носом двері.
– У нас розмова серйозна, не заважай!
Я відчуваю, що терпіння моє на межі. Я хоч і поважаю свого чоловіка, та не розумію, чому мають насилу терпіти перебування його матері тут, якщо рідна дочка не захотіла жити з нею. Якщо свекруха не змінить свою поведінку, попрошу її з’їхати назад.
Хоч не знаю, чи це правильно..
А як ви гадаєте, це буде правильне рішення?
