Скоро у свекрухи мав бути ювілей 65 років. Потрібно було думати про подарунок, хоча у нас з чоловіком зараз не найкраща фінансова ситуація.
Здивувало мене ще дещо. Микола добре розуміє, що ми від зарплати до зарплати живемо, заощаджень не так багато. А він каже:
– Я там мамі телевізор пригледів! Плазмовий, вона давно такий хотіла!
– Ти знущаєшся? Знаєш скільки це коштує?
Я розуміла, що це День народження, пам’ятна дата і треба подарувати щось гарне на згадку. Але є ж різниця між тим, щоб купити телевізор і звичайний електрочайник!
Чоловік відмовлявся мене слухати. Сказав, шо інших варіантів не розглядає.
У мене дуже змішані почуття щодо цієї ситуації, відтоді як свекруха вигнала нас з чоловіком зі своєї квартири, ми не спілкуємось вже багато років. Ну хіба б ви хотіли дарувати дорогий подарунок, побувавши на моєму місці?
Одразу після одруження, у нас не було можливості жити окремо, тому ми переїхали до батьків чоловіка. Свекруха допомагала нам у ті нелегкі часи, але те що вона лізла у всі наші справи, затьмарювало все хороше. Мені просто хотілось, щоб вона перестала втручатись до нас.
Коли в нас народилось двоє синочків, ми продовжували жили в невеликій кімнаті, а Олена Сергіївна у своїй спальні. Проте у квартирі була ще простора вітальня, постійно зачинена на ключ
– А якщо гості приїдуть якісь? – аргументувала свекруха.
І знаєте що? Вірно, ніяких гостей ніколи не було! Ми могли б жити четверо в тій кімнаті, а не тіснитися у малій.
Одного разу свекруха сказала, що її дратує шум та безлад який часто наводять діти.
– Слухайте, я вже у тому віці, коли мені хочеться спокою та порядку. Може б ви подумали про окреме житло?
Я без скандалів зібрала наші речі й ми веселились. Першу пору ми жили у моїх батьків, а потім знайшли недорогу квартиру і переїхали. Я ніяк не можу пробачити Олені Сергіївні, що вона вигнала не тільки мене з дому, але й своїх онуків.
Як після такого має зберігатися бажання спілкуватися з нею? Я навіть не хотіла підпускати її до своїх дітей, вважала це справедливим. Потім вона почала скаржитися всім родичам, що онуки ростуть без бабусі. Вона навіть подзвонила моїй мамі, щоб описати ситуацію з її точки зору і розказати наскільки я погана.
Вже минуло багато років, здавалося це мало давно забутися, але осад досі є. Чоловік звичайно спілкувався зі своєю мамою, навідувався до неї сам і я не мала нічого проти.
А тепер він хоче, щоб я нарешті все забула і ми всією сім’єю поїхали на ювілей до бабусі. Поїдемо! Просто мені не хочеться витрачати важко зароблені гроші на людину, яка колись так з нами вчинила. Вона цілком обійдеться чайником!
Що б ви порадили? Бо чоловік не хоче мене слухати, а ціна телевізора дуже кусається!
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
